24. 6 Алла Деснянська, помічниця Бориса

Борис здивувався, але слухняно кивнув. Наступна репліка Алли була адресована Феді, який саме приміряв окуляри з щойно врізаними сенсорними скельцями й тестував подачу імпульсів у комп’ютерну мережу.

— Федь, у тебе по Плащику конспекти збереглися?

— Навіщо конспекти? — пробурмотів Федя, не відриваючись від тестів. — Я все оформив в електронні звіти. Там багато лакун, але все на сервері. Тобі навіщо?

— Ви з Борисом тоді намагалися обчислити процентне співвідношення закріпленої субстанції. Не пам’ятаєш, з’ясували?

— Це коли було?! Не пам’ятаю, звісно.

— А я пам’ятаю, — зацікавився Борис. — Трохи менше п’яти відсотків… — і аудиторію накрила чергова хвиля мовчання. Хоча Алла могла б посперечатися, що їх ніхто не слухав!

— Ти хочеш сказати, — обережно перепитав Федя, звертаючись до неї, — що еринський посол покинув цей світ, і ми маємо справу з його привидом? — за питанням пролунав колективний гучний вдих.

Алла знизала плечима:

— А хіба цього не може бути? До речі, не пам’ятаєш, як той малюк відокремлювався від своєї сестрички?

— Ти про спосіб чи про причину? Якщо про причину — то точно з цікавості.

— Фе-е-едю, — душевно протягнув Борис дивним голосом, як тигровий пітон Каа при вигляді бандар-логів. — Подивіться мені в очі… Олександре Олександровичу, а ва́м не цікаво покинути тіло Федора Івановича? Розумію, його форма для вас звична, але у вас є й більш усталена. До того ж, з відокремленням ви набудете певної незалежності.

Федя мотнув головою й затулив долонями вуха:

— Бр-р-р…

На Аллу накотила туга.

— Велике прохання, — продовжив Борис тим самим глибоким голосом, проникливо заглядаючи Феді в очі, — не намагайтеся спілкуватися через звукові хвилі. Ви дуже швидко зрозумієте, що адресна телепатична передача людям значно зрозуміліша, ніж інфразвук.

Усе це було дуже дивно, а особливо дивно поводилася Федина голова. Вона брунькувалася. Усі присутні, крім Іони, чекали розвитку подій, затамувавши подих, один Немировський клацав тумблерами й теребив тумбу, за що Борис півшепотом піддражнював:

— Не візьме його твоя техніка. Очі налаштовуй. Придивляйся. Або антену вмикай, як на Геннадія!

Отже, Іона витівок Фединої голови не бачить. Може, це й на краще, бо голова продовжувала змінюватися, і дуже скоро її точна копія відокремилася від оригіналу й зависла на відстані метра. Копія була напівпрозорою, але достатньо реалістичною, і людині нервовій таке видовище могло б коштувати інфаркту. При цій думці Алла перевела погляд на Дронову. Та благодушно всміхалася й підбадьорювала новоутворення схвальними кивками. Дивна жінка, але треба віддати їй належне — в команду головного офісу управління вона вписалася як своя.

Коли Алла подивилася на Федю наступного разу, додаткова голова змінила форму. Тепер вона нагадувала картинку чоловічка, намальовану дитиною: ручки, ніжки, огірочок… З розмірами голови художник промахнувся — для малесенького тільця та була непомірно велика, зате дуже правильної форми, як повітряна кулька, на якій чорні маслини очей займали не менше половини поверхні. При цьому розташовані вони були вертикально й стовідсотково просвічували наскрізь. Через них Алла бачила задоволену міну Бориса.

А Федя казав, що зеленими привидів зображають через прилади нічного бачення, подумала вона, додаючи пошепки вголос:

— Як би не гепнутися в непритомність…