24. 2 Алла Деснянська, помічниця Бориса

Лаборанти одразу навели на Федю сканер і запустили програму конвертації. По екранах побігли значки, принтер перевів каретку під роздруківку, і Войнов гордо випрямився. Алла могла його зрозуміти — це був його момент, а то ж зовсім людині нічим зайнятися, засумував. Казали, він непогано грає на гітарі… і співає, — вона внутрішньо всміхнулася своїм думкам і похитала головою, резюмуючи: — співати будемо не скоро. Точніше, покищо слухатимемо соло Іони. Він якраз виконує на всю глотку арію про якісь координати… Алла сьогодні так втомилася. Як би натякнути Феді, щоб обійняв її ще разочок? Ах ось воно що — це справді азбука Морзе, хто б міг подумати! І, судячи з реплік, передається одне й те саме повторюване повідомлення, що містить складні координати. Це Борис так сказав. Тобто так і сказав: «складні» — і взявся розтлумачувати фізикам, як «нагодувати» цими даними основний комп’ютер.

— А далі що? Мені що Феді на голову сканер одягнути? — паралельно обурювався Іона, на що Федя, розумничка, відповідав, що той нестерпний.

Як шкода, що Алла не володіла Фединим мистецтвом протистояння хаосу, який породжував Іона! Власне, Федя теж не протистояв — він просто його не помічав, ніби не чув і не бачив. Частково, можливо, через свою жахливу короткозорість, яка вдало лишилася в минулому. Чи не лишилася? Якщо Алла не ослухалася, він щойно відправив лаборантів на пошуки старих рогових окулярів. Що ж, окуляри — так окуляри, тим більше що саме цю модель Алла дуже любила. Федя не був блюстителем моди, зовсім ні! Для нього окуляри були не більш ніж засобом покращення зору. Він поняття не мав, що ретро-мотиви у світі високотехнологічної атрибутики стали трендом. А от Алла знала — і вважала, що ті надавали солідності й упевненості якщо не самому їхньому власнику, то вже його зовнішньому вигляду в очах оточення — точно.

Солідності й упевненості — саме так! І ніхто не переконає її в протилежному. Думки про Федю, як гачки позитиву й добра, звично вихопили її зі стану роздратування й утоми. Ще б обійняв… Але Федя, ні про що таке не здогадуючись, задумливо крутив у руках принесену оправу й думав зовсім про інше.

— Борисе, — покликав він за кілька хвилин, — як думаєш, зможемо ми власними силами зробити розумні окуляри з підсобних матеріалів? У нас на складі прозорі сенсорні скельця є?

Ах, ось навіщо знадобилася оправа!

Відповідь директора Алла слухати не стала. Федя в неї не менший геній, ніж Немировський, і не менш упертий. Якщо йому потрібні скельця — він їх із-під землі дістане. Світ учених продовжить творити й створювати, будь то теореми чи окуляри, а Алла повернеться до незакінченого листування.

Зазвичай надиктовані повідомлення зривалися з кінчиків її пальців майже миттєво — директор довів ці її навички до автоматизму. Адрес і зміст листів вона не запам’ятовувала, голова її була ясною і, як би дивно це не звучало, порожньою. Ця порожнеча дозволяла Аллі підтримувати швидкість виконання наказів Бориса на максимумі, доступному людському організму. От і зараз Деснянська звично нарощувала темп. Її бентежило лише те, що її підсвідомість реєструвала певну недомовленість — це заважало ввійти в звичний робочий ритм. Борис, мабуть, спише таку заминку на її сьогоднішню емоційність, але Алла точно знала, що причина не в цьому. Нові повідомлення не втрачали сенсу після набору, а пробуджували в її голові асоціації з давно забутим образом.

Коли Федя вперше йшов до неї додому, він гнувся під вагою звукозаписувальної техніки й інфрачервоної відеоапаратури, а ще по його кишенях були розсовані температурні датчики. Головний, на його думку, датчик електромагнітного поля він довірив Аллі. Той був удосконалений звуковою сигналізацією на випадок раптової появи надзвичайно високих показників і всякими іншими дрібницями. Нові запчастини не дозволяли корпусу закритися, і те, що Алла ніжно несла перед собою, більше нагадувало клубок із пластинок і дротів.

Федя йшов знайомитися з привидом.