24. 1 Алла Деснянська, помічниця Бориса

«Погано! Розслабилася…» — подумала Алла, востаннє прошепотівши Феді обіцянку, що більше так не буде. Довелося скористатися вологою серветкою й «умитися лапою». Ну, привіт, моя дівоча вродо! Феді вона ще висловить, як шкідливо кидати друзів напризволяще, але не зараз — він поки собі не належить. Зараз старим складом будуть розбиратися, чому в нього зіниці моргають. І вона не сумнівалася, що розберуться: Іона плюс Федя, помножені на Бориса, завжди дорівнювало розв’язанню проблеми.

Федині зіниці й справді поводилися дивно. Мерехтіючи зсередини, вони трохи змінювали колір у межах помітних відтінків чорного. Борис підозрював короткоімпульсну передачу й зосереджено вслухався, але нічого не чув. Іона обчислював товщину залишкового каналу, приправляючи свою розумову працю вигуками різної сили тяжіння, і коли він черговий раз видав своє «Не може бути!», Борис не витримав:

— Іоно, не зводь мене! Я нічого не чую. Федір нічого не відчуває. Що ти там накопав?

— Борю! Якщо я скажу й не поясню, то ти перший мені не повіриш! То який сенс трясти повітря? Цього все одно не може бути!

— Іоно Вольфовичу, попрошу вас відзвітуватися по факту й без викладок!

— Е-ка! — крякнув той. — Я вам не вояка!

— Вам що ж, звання підполковника наукової служби недостатньо?

На останній фразі Алла відзначила здивований жест Войнова й запит, що застиг у його очах. Та вже, усміхнулася вона, Іона й армія — поняття несумісні.

— Ах, ти так?! — зойкнув той, зайвий раз підтверджуючи цю несумісність. — Ну, будь ласка! Ми маємо ті самі чотири і дев’ять відсотка, які ви залишили герду на мене. І все! І більше нічого! Усі інші відсотки життєдіяльності посла на Ерині відсутні. Його немає. Він відключений. Але водночас від нього лишився шматочок, що засів у Феді, причому при повній відповідності часу! Отже, посол прокинувся не в майбутньому своєї планети, а в теперішньому. От зуб даю, що цей дурень зараз бігає по поверхні й намагається підключитися назад у канал. «Ніхто мене з капсули не вишкребе!» «Натисну кнопку — і знову тут!» І що ж? Після цього ви не спитаєте Іону, як таке можливо? А?!

Збентежений Борис перевів здивований погляд з Іони на Федю:

— Колеги, але цього не може бути…

— А?! А я що кажу?! — гордо заволав Іона. — Цього не може бути! Я правий!

Федя, однак, лишився спокійним і зосередженим:

— Ти, Іоно, швидко забув, чому в банк подався. У теорії ти завжди правий, тільки з практикою це не завжди узгоджується. На монітор подивися. Канал є? Є. Отже, «цього» може бути, просто ми ще не зрозуміли, як це оформити теоретично. Дано: я зберігаю певну складову інопланетного походження, пов’язану з Ерином тонким, але стабільним каліброваним каналом. Канал замалий для передавання закодованої інформації, але (!) — тут Федя повернувся й глянув задоволеному Іоні просто в очі, — з нами намагаються говорити! І ми це спостерігаємо, зауваж, неозброєним оком. Людство за історію свого існування чого тільки не вигадувало для передавання повідомлень, включно з маніпуляцією відбитим сонячним світлом за допомогою системи дзеркал, а ти, головний вигадник управління, фантазувати відмовляєшся.

— Чому ж? — іронічно підхопив Іона. — Можу запропонувати там-тами, сигнальні вогнища або будь-який інший примітивний телеграф…

— Морзянку? — ляпнув поруч Войнов, і всі голови повернулися на його голос. — А що? — знизав він плечима. — Старий, перевірений спосіб знакового кодування. Крапка, тире, витриманий інтервал. У Феді очі стукають як телеграфний ключ, звідси добре видно.

Треба ж, здивувалася Алла, а й справді!