23. 2 Пал Палич, воєнрук

Федя не пом’якшувався:

— Але ж нашу частину можна було прорахувати! Обруч, дроти… Це навіщо? Зараз налаштую заново й будемо ймовірність обчислювати.

— Ти сам-то як себе почуваєш, до речі? — співчутливо поцікавився бегемот, поки Федя стягував із голови антену.

— Якраз і перевіримо, — сказав той, підводячись, і боднув плечем Іону, який завмер поруч у спробі підтримати. — Відійди, немовля!

Далі почалися дива. А якщо точніше, то наступні кілька хвилин перетворилися на справжнє шоу: задоволено фиркаючи, Федя віджимався від підлоги під бурхливі оплески аудиторії. Войнов мало що тямив у науці, але це медичне диво було справжнім дивом, і воєнрук разом з усіма радісно бив у долоні. Лаборанти спершу голосно рахували, але розгарячений Федя припинив цю ініціативу грізним окликом «Відставити!» і додав до віджимань показові хлопки руками в повітрі. Ай да молодець!

І тут воєнрук згадав про воєнний стан. Він обвів очима зал і утвердився у своїх здогадках — усіх цікавив тільки Федя. Одна Дронова не брала участі в ликуванні, вона співчутливо дивилася кудись сюди, у його бік, чи не на Деснянську?

Войнов озирнувся й побачив поруч утоплену в широкому кріслі круглу жіночу спину й тремтячі плечі. Непослушні кучері вибилися зі строгої зачіски начальниці, і з’явилася замість неї дівчинка, яка гірко плакала й терла кулачками очі та ніс. Військовий жіночих сліз боявся в принципі, а тут ще уявив собі обличчя, вкрите розводами декоративної косметики — жах будь-якого чоловіка — і заплющився. Бр-р-р… От навіщо потрібні сльози? Дитячий садок, чесне слово, ясельна група. Скільки ж років нашій безсердечній? Зовсім малеча. Войнов озирнувся до Дронової й запитально підняв плечі. Та сумно всміхнулася й заперечно похитала головою: «не наша справа».

А винуватець торжества схопився з підлоги й, обтрусивши з колін неіснуючий пил, знову боднув плечем Іону:

— Вольфовичу, а де Алла?

— Що, зір не вирівнявся?

— Одразу й не збагну. Бачу непогано, тільки Алли не бачу.

Немировський озирнувся й теж не побачив Алли. Тоді Федя глянув на Бориса, але той надав морді вибачливого виразу й опустив погляд. Усмішка зникла з обличчя начальника відділу розумників за мить:

— Де Алла?! — прогримів його суворий голос на весь кабінет.

— Та тут вона, тут, — Пал Палич навіть здивувався: навіщо так кричати? — Ти це… тихше, не кипишуй, у будь-якої людини бувають хвилини, коли треба тихесенько, обережненько, може, й пронесе…

Воєнрук ще тягнув своє «пронесе», а Федя вже підбігав до шморгаючого носом клубочка. Гепнувшись на коліна, він по-батьківськи згріб Аллу в обійми разом зі стільцем:

— Дурненька моя…

Вона схлипувала, а він тихо сміявся й щось нашіптував їй у кучері, погойдуючи офісне крісло з боку в бік, як колиску.

Поки інші представники сильної статі старанно відверталися й зосереджено втягували один одного в розмови на ділові теми, Войнов вилетів зі свого крісла й кулею промчав на протилежний бік кабінету, опинившись віч-на-віч із кресляркою. Ось хто, не соромлячись, розглядав інтимну сцену, молитвенно склавши руки перед грудьми. Дивна жінка. Войнов би ніколи не подумав, що її можна розчулити. Але він і Аллу вважав безсердечною. Так, розуміти жінок він не навчиться вже ніколи.