22.3 Лариса Леонідівна, викладачка креслення

Геннадій показово схилився в якомусь середньовічному напівуклоні, підтверджуючи здогад Дронової, і урочисто підтвердив:

— Безумовно. І Повелитель не поставив мої слова під сумнів.

Ну-ну.

— У такому разі, — надрив у голосі Бориса замінив неможливість відповісти церемоніальним поклоном, — ми можемо розраховувати на відмову Верина від участі в операції?

— Боюся, що ні.

Оце так! За такого розкладу Лариса Леонідівна була впевнена в позитивній відповіді…

— Нам доведеться вливатись у коаліцію порятунку, — сказав герд просто, як Геннадій. — У нас немає вибору, Борисе. Річ у тім, що Ерин передав міжсистемний сигнал лиха.

— Навіть так?

— Другий в історії всесвіту.

Борис «здувся» й засмучено зітхнув:

— Зараз на підходах до Землі, мабуть, товкотнеча. Залишається сподіватися, що міжсистемна спільнота проявить витримку, — пробурмотів він зосереджено і тут же струснув головою, змінюючи настрій: — Наші пріоритети змінюються, панове! Немає сенсу з’ясовувати, хто разово атакував коридор, коли вся планета на мушці… Геннадію, прошу вас повернутися на Верин і зробити все можливе для захисту цивілізації Землі. Ви ж багато можете! Хоча б із позиції учасника коаліції порятунку Ерина? Передайте Раді Самок, що Земля готує офіційну заяву про непричетність, яку ми… спробуємо передати екстреними каналами зв’язку еринського посла.

Геннадій чемно вклонився й незграбно розігнувся, обтрушуючи халат. Лариса Леонідівна хмикнула. Коли Іона ставав самим собою, навіть його акуратно підстрижене волосся зминалося й стирчало в різні боки. Помилки бути не могло: Геннадій покинув Землю, а на «воскреслого» Іону тут же накинувся фізрук:

— Іоно! Ти чув? Ти зрозумів? Думай швидко! Канал потрібен терміново!

Все-таки є в професорові Немировському щось таке, якщо навіть інопланетяни переходять із ним на «ти» за пару годин, подумала Дронова. Іона подобався їй дедалі більше. А поведінка фізрука — дедалі менше. Куди він лізе, бідолаха?

— Сан Саничу, на два слова, — скористалася вона черговою метушнею навколо Бориса.

Фізрук глянув на неї запитально.

— Я от що хочу вам сказати, дружочку… Ви б остеріглися додому повертатися, — як шкода, що вона не вміла, як Борис, оформлювати свої думки в зрозумілі для співрозмовника слова. Це б зараз дуже знадобилося, бо еринець слухати був не налаштований:

— І ви туди ж!

— Саме так. Подумайте, можна ж інакше забезпечити зв’язок. Є ж ця… як її… стаціонарна стрічка?

— Є. Але вона в інституті, і вона індивідуальна, ніхто, крім мене, не зможе нею скористатися, а ситуація така, що Борис має увійти в Мережу самостійно! — Ще один гордий упертий на її голову.

— Але ж ви втратите при цьому свій часовий канал! — як пояснити йому свої передчуття?

Фізрук пом’якшав:

— Не обов’язково. Сподіваюся, що не повністю, — він послабив оборону, і Дронова одразу насторожилася: можливо, в неї з’явився шанс щось змінити. — А не можна вас якось на Землі заякорити, дружочку, ну хоча б як Геннадія?

Фізрук нарешті усміхнувся й поглянув на співрозмовницю з теплою вдячністю, і цього разу Лариса Леонідівна могла б поручитися за його щирість.

— Як Геннадія? …Можна спробувати розбудити донора. Тоді вам буде спокійніше?

Чи буде їй спокійніше? Лариса Леонідівна прислухалася до своїх передчуттів і впевнено сказала: «Так».