22.2 Лариса Леонідівна, викладачка креслення

На цих словах фізрук не витримав, зірвався з місця й підбіг до нього впритул, заглядаючи в очі:

— Які місяці? Номери? — дивитися на нього було нестерпно, так і хотілося обійняти й пожаліти. Лариса Леонідівна ледве стрималася.

— Я не знаю номерів, колего, — якось дивно розвів руками Геннадій, може, він теж хотів його обійняти? — У проханні про допомогу цієї інформації немає. Вказано, що місяці зникають з інтервалами триста шістдесят ин, із точністю до мікродолі.

— Дванадцять земних годин, якщо я не помиляюся? — перепитав Борис. Прагматик, одне слово. У людей біда, а в нього в голові суцільна математика, подумала Лариса Леонідівна.

Хтось кількома голосами підтвердив, що так, приблизно стільки, і додав, що якщо рисунок не зміниться, то наступний місяць може бути втрачений уже за шість годин. Після цієї викладки кабінет загув увесь. Навіть Лариса Леонідівна не посоромилася додати до загального фону соковите «Ну це вже занадто!», сказане від щирого серця.

— А як? Як вони зникають? — фізрук дивився тільки на Геннадія, причому не кліпаючи. Бідний, бідний…

Герд відповів йому таким самим прямим поглядом і навіть поклав руку на плече, ніби намагаючись заспокоїти:

— Ерин повідомляє, що єдиний аналог подібного зникнення фізичних об’єктів без трансформації маси на сьогодні зареєстрований лише одного разу — під час тієї самої асиміляційної експедиції в екзосфері Землі. Зниклий бойовий флот довгий час вважався пропалим безвісти, і лише згодом був перекласифікований як загиблий…

Поки він говорив, гул голосів стишався і зрештою стих зовсім. До рівня «неприродно». Дронова закрутила головою — ну не могло ж бути такого, щоб ніхто не дихав, правда? Чи могло?

— Зникнення флоту й місяців відбулося миттєво? — у такій тиші навіть тихий голос Бориса прозвучав гучно.

— Судячи з усього, так. Сигналів лиха не надходило ні тоді, ні тепер, але першій події передували повідомлення з ближньої орбіти Землі про візуальне спостереження чужорідного літального апарата, не фіксованого апаратурою Ерина. Технології вищих.

Цього разу уточнювальних запитань не надійшло, і наступні слова Геннадія, сказані ним майже траурно, прогриміли в гнітючій тиші як набат:

— Рада Ерина має дані про те, що земляни встановили контакт із вищою цивілізацією, пов’язаною з Землею прямим коридором. Рада змушена вважати події минулих років і нинішнє зникнення еринських місяців ланками одного ланцюга. Рада не стверджує, що дії землян і еолів є узгодженими, однак з метою захисту своєї цивілізації від повного знищення Ерин змушений просити світи свого рівня про сприяння в нейтралізації планети, яка надала свою орбіту й верхні шари атмосфери як платформу для дій, що загрожують розумному життю. Це все.

Лариса Леонідівна шумно зітхнула. Це що ж виходить? Їх підозрюють у спробі реваншу? Чи запізнілої помсти? Вона насупилася — підозра дурнувата, але логічна, якщо дивитися збоку. Насупився й Борис:

— Геннадію, скажіть, ваше особисте розуміння розходиться з розумінням Ради Ерина?

— Безумовно. Я знаю, що між землянами й еолами не існує жодних домовленостей.

— Чи донесли ви вашу позицію до Повелителя Верина? — у бегемота навіть постава змінилася на цьому питанні. Голова трохи схилилася набік, і те, що можна було назвати бровами, злетіло вгору. Від нього просто «фонувало» лицарською гордістю вперемішку з легким відтінком зароджуваної образи. Що за патетика? Лариса Леонідівна не любила театральних кліше взагалі, та й Бориса з Дон Кіхотом вона не асоціювала. І тут вона зрозуміла. Манеру диктував Геннадій! А Борис робив саме те, що завжди робив найкраще: домовлявся. У найбільш зрозумілій для переговорника манері.