22.1 Лариса Леонідівна, викладачка креслення

Лариса Леонідівна почувалася зобов’язаною втрутитися й заборонити цю авантюру. Вона знала, що склянка-капелюх зробить своє діло, і фізрук на Землю не повернеться. Знищать його чи заберуть «підлікувати» — незрозуміло, але нічого доброго від капелюха вона не чекала, судячи з відчуттів від своїх видінь. Пророчими вони були чи документальними — а відповідно до нового розуміння концепції часу могло бути і так, і так — саме їхній реалізм, помножений на недобрі передчуття, змусив Ларису Леонідівну безвідкладно повідомити Бориса про свої здогади. Як шкода, що вся ця дипломатія, патріотизм і наукове самопожертвування зіграли проти неї. Один Іона, душка, боровся до останнього.

Вона поглянула на горду спину професора й не стримала здивованого вигуку. Схоже, це був не Іона. По-перше, той ніколи так довго не затримувався на одному місці. По-друге, така постава далася б йому хіба що в положенні лежачи. Було ще й «по-третє»: очі професора палали непідробною цікавістю при спогляданні того, що відбувалося, але цього Ларисі Леонідівні ззаду видно не було.

Вона наблизилася до вченого й уточнила:

— Геннадію?

— Так, колего, це майже я. Іона Вольфович великодушний і дозволяє мені контролювати своє тіло практично без обмежень. Ех, не хочу порушувати виробничу ідилію керування сумними новинами, але доведеться. — Він шумно видихнув, потім дзвінко відкашлявся й озирнувся, оцінюючи рівень уваги, якого цим досяг.

— Геннадію! — вигукнув Борис, — Ми раді вас бачити! Як канал? Чи відчуваєте ви незручності, транслюючи через донора, який не спить?

— З Іоною Вольфовичем жодних труднощів немає, він пропускає мене охоче й навіть асистує через телепатичні антени. За це йому окрема подяка.

Перманентно примружені оченята бегемота широко розкрилися:

— Радий чути, що такий симбіоз можливий! Чи правильно я розумію, що ви прибули з новинами щодо нашого питання?

— Саме так. Почну з того, що в моєї Повелительки не виникло жодних проблем із встановленням зв’язку з Ерином. Контакт, друзі мої, був ініційований самою Радою Самок.

Невелика пауза наповнилася здивованими вигуками.

— Еринська Рада вийшла на зв’язок не лише з нами, а й з іншими розвиненими світами. Вони звернулися до всіх нас із проханням про допомогу. Річ у тім, що цивілізація Ерина перебуває під загрозою знищення.

На цих словах фізрук скрикнув і зовсім не картинно схопився за серце. Дронова остовпіла, геть розгубившись, — треба щось робити! — але робити їй нічого не довелося, бо вже наступної секунди до еринця блискавкою метнулася Алла:

— Дихай! Ти пам’ятаєш, як треба! Підійми ліву руку. Зроби глибокий вдих. А тепер опускай руку й видихай повільно і рівно.

Фізрук слухняно виконав призначене й здивовано втупився спершу в помічницю Бориса, а потім і в самого бегемота. Ситуація була дивною, що казати, але Борис розрулив її чудово: чемно попросив Аллу повернутися на місце й вибачився перед зібраними за накладку, запрошуючи Геннадія продовжити розповідь. Усі погляди знову звернулися до герда.

— За останньою інформацією Ерин втратив три великі місяці з численними колоніями…