21.1 Алла Деснянська, помічниця Бориса

Серце Алли розривалося, але, скажи вона про це вголос, повірили б їй небагато хто. В управлінні Алла мала славу безсердечної. Не злої, не доброї — а позбавленої людських потреб. Альфа-версія Лишеного Личності Адміністратора: АЛЛА — і щоб усі літери великі. Це Сеня вигадав, але й сама вона колись думала так само. Раніше. А коли Федя наважився стати послом, у ній ніби щось тріснуло.

Вона все розуміла, адже останніми роками медпункт управління дедалі більше нагадував спецлікарню. Транзитні підселення допомагали ненадовго, і з часом Федю по лабораторії стала супроводжувати крапельниця на коліщатках, разом із якою він невдовзі пересів у інвалідний візок.

Його не було вже третій рік, тобто він був живий-здоровий, але його не було поруч. Таке трапляється в житті, заспокоювала себе Алла: бувають різні тривалі відрядження, або ось, як у її сусідів — прожили разом п’ятнадцять років і раптом розійшлися. Тепер одне одному навіть не телефонують, хоча й сумують, по черзі скаржаться її батькам. Тобто таке безперечно буває, але чому це мало статися саме з нею?!

Подібному внутрішньому питанню — і Алла це чудово розуміла — вона була зобов’язана матірому егоїстові, що засів глибоко всередині. Справжній друг думав би не про себе, і якщо розлука — в інтересах друга, то так тому й бути! Бути-то бути, кричав у відповідь егоїст, але їй-то від цього не легше! І мотивував це тим, що добре ще, якби друг був щасливий і веселий, а тут на ньому обличчя немає, весь змарнів. Яке вже тут лікування? Так можна й виразку шлунка заробити на додачу до власного букета.

Старанно лупцюючи по віртуальних клавішах, Алла розсилала інструкції адресатам і намагалася відволіктися від сумних думок. Тим часом Борис, змінивши гнів на милість (принаймні так це виглядало збоку), дозволив послу-не-Феді зайнятися під’єднанням своєї стрічки до еринської Мережі. Щасливий, той сяяв вдячністю й метушливо вводив у курс справи виділених йому лаборантів. Збившись у купку біля робочої станції, яку спеціально розбудили для цієї мети — тобто для того, щоб пропустити розрахунки через перевірковий модуль, — вони зосереджено перемовлялися, а Алла хвилювалася. Адже це велике питання, чи витримає канал посла підключення стрічки обміну, і зовсім незрозуміло (принаймні їй), що при цьому станеться з тілом Феді.

З тілом… Феді… бр-р… божевільне словосполучення, неправильне. Давно вона так не тремтіла. Клята стрічка!

Алла нахилилася й ковзнула поглядом по завмерлому під столом Сені. Ото вже хто затамував подих не від страху, а від передчуття. Ще б пак. Відділ інформаційних технологій давно й безуспішно цікавився еринськими засобами обробки інформації, але на стрічці лежало персональне табу Бориса. І раптом такий шанс: підключення до тумби! Алла бачила комп’ютерника наскрізь. Він сподівався, що без нього не обійдуться, а значить, можна буде спробувати сунути носа в самі нутрощі забороненого механізму! Он як тихо сидить, не поворухнеться, напевно обмірковує, як би нав’язливіше запропонувати свою безцінну допомогу. Смішний. Алла Сеню любила. Не так, як Федю, само собою, а приблизно як заводія-однокласника. Тобто був би він її сином чи молодшим братом — дерла б, як сидорову козу!

— Вилазь, постреле. Засидівся без діла.

— Це чому ж ви так погано думаєте, Алло Денисівно, про доблесний цех системної адміністрації? У нас стовідсоткова зайнятість!

— Що я про кого думаю — не твого розуму діло, а роботу свою ти давно закінчив. Кожен штекер сьогодні по три рази в одне й те саме гніздо встромив, я не сліпа.

— Ну, Аллусенько‑світ‑Денисівно! Ну, мало ж що зараз розумним людям знадобитися може, а я і роз’єм потрібний підберу, і дротики змотаю…

О господи! Невже Сеня проситься на побігеньки? Сердитися на таке було неможливо, але й поступатися Алла не збиралася: — Змотаєш? Мотай‑но звідси сам, генію комп’ютерної думки, поки Немировський тебе не розгледів. Ти з Іоною Вольфовичем ще не працював? От і не квапся, вам поруч буде тіснувато.