20. Сан Санич, фізрук

Кілька годин плідної роботи увінчалися очікуваним успіхом, але заспокоюватися було рано, подумав Сан Санич. От коли запрацює — тоді інша річ.

Перевіривши для остраху останню викладку, він підвівся й підняв угору праву руку. Хвилини дві-три ніхто не звертав на нього уваги, повз байдуже миготіли халати, але тут об нього випадково спіткнувся Немировський зі словами: «Вічно ти під ногами, Федю!», та швидко второпавши, що до чого, гукнув у бік директора: — Борю, тут запитання із залу!

Стало тихіше, Борис відвернув від тумби свою чеширську пику, посерйознішав і вичікувально поглянув на фізрука: — Слухаємо вас, Олександре Олександровичу.

— Я підрахував. Я зможу під’єднати вашу стрічку до Мережі Ерина через свій канал. І тоді у вашому розпорядженні опиниться прямий зв’язок із моєю планетою.

З відповіддю виникла пауза. Бегемот думав.

— Але ж ваші останні інструкції були однозначними… — нарешті обережно сказав він, і на душі в еринця защеміло.

— Це так, — він нічого не забув, і пояснювати власну поведінку до його планів не входило, але ніколи не завадить озвучити проблему вголос. — Мені справді було наказано будь-якою ціною знищити коридор, вимкнути стрічку й здати земне тіло в управління, тим самим згорнувши посольську місію.

Кабінетом прокотилися здивовані вигуки, і він мало не знітився, але, зібравшись із духом, знову поглянув на бегемота — як він сподівався, цілком упевнено: — Я все ретельно обдумав, Борисе. Я цілковито впевнений, що таке рішення Мережі Обміну спровокував я сам.

Борис мовчав. Отже, був готовий слухати. А значить, посол мав говорити. На кону — репутація його планети.

— Це моя провина. Знаючи, що Мережа генерує найбільш логічні варіанти розвитку подій, я необачно передав у неї, не фільтруючи, всю цю кашу. І про те, що вища цивілізація ініціювала контакт; і про коридор між світами, найімовірніше атакований потужною темпоральною зброєю неземного походження; і про те, що сам коридор прилип до випадкової жінки… — він запнувся й склав брови будиночком. — Цілком природно, що після такого повідомлення Мережа перш за все спробувала вивести мене, свого співплемінника, з-під удару, віддаляючи від небезпеки. Але Мережа також намагається врятувати й Землю, наказуючи мені знищити коридор, тобто предмет атаки. Грубо, згоден, але що б зробили ви, за інших рівних умов?

— Як цікаво ви це бачите! — тепер Борис дивився на співрозмовника з повагою.

— Прошу вас, Борисе! Дозвольте мені спробувати. Я хотів би, щоб ви отримали можливість самостійної передачі. Ба більше, я налаштую вашу стрічку на канал прийому сигналів лиха, ви отримаєте повний пріоритет. Прошу вас…

Борис не поспішав із відповіддю, але цього разу мовчав і посол. Він не знав, що ще міг сказати. Жодною особливою силою переконання за своєю природою він не володів, просто був чесним із собою та з оточенням. Крім того, він нічого не міг обіцяти. Достукатися до Ради було непросто, він навіть слабко уявляв, чи можливо це взагалі. Самки підтримували якийсь свій зв’язок (без інтеграції в Мережу) і дізнавалися про все першими.

Зі своєї теперішньої земної позиції Сан Санич припускав, що це могло бути частиною міфу про обожнення материнства. Насправді самкам ні до чого знати про все першими. Їм ні до чого знати все. Мережа працює на фотонній основі, інформація одночасно розноситься в кожен куточок. Якщо замислитися, кому потрібен такий потік? Саме тому еринська Мережа, як і будь-яка інша, функціонує без обмежень лише на прийом, а для видачі інформації потрібно ввести запит із критеріями відбору. Усі інформаційні механізми розвинених світів, наскільки він знав, включно із земним інтернетом, працювали за аналогічним принципом.

Ось, наприклад, щоб дізнатися, скажімо, формулу оксиду водню, пересічному землянину достатньо ввести назву сполуки в пошуковий рядок. А що має зробити той самий землянин, аби його особистий запис у мережі потрапив на очі, скажімо, якомусь президентові? Питання риторичне.

Сан Санич, звісно, не пересічний еринець. За статусом йому належить швидкий розгляд, але де гарантії, що розглядатимуть на самому верху? Еринська Мережа, як і будь-яка інша, рясніє процесорами й модераторами різних рівнів, кожен із яких думає, що саме він — голова. А голови бувають різні. Якщо загнати скалку в палець, будь-яка голова знає, що боляче, але не кожна знає, як ту скалку витягти й чим обробити рану. Тобто одна голова — добре, а дві — краще. Треба радитися, а не відкидати незрозуміле. Самки точно радилися — це Сан Санич знав — щоправда, лише між собою й, очевидно, у крайніх випадках. А значить, потрібно дати зрозуміти Ерину під час передачі, що випадок саме такий, найкрайніший. Тільки тоді в наших світів з’явиться шанс зберегти добрі взаємини.

А Борис усе мовчав.