18. Пал Палич, воєнрук

Попри давно усталену репутацію, Павло Павлович пив рідко й надавав перевагу 'породистим' напоям. Віскі, видобутий із замаскованого під письмовий стіл бару, він знав хіба що з чуток. Плеснувши ковток у тюльпаноподібний снифтер, воєнрук спершу принюхався, тоді злегка відпив, задоволено чмокнув і з готовністю продовжив дегустацію. Що тільки навколо не відбувалося, але Пал Палич напою не зраджував і тримався поблизу бару.

Ненадовго відволікшись на прохання Бориса «підтримати Геннадія», він привітався з Немировським і повернувся на облюбоване місце. Звідси все було чудово видно й чутно, а безпосередньої участі від Войнова ніхто й не вимагав.

Борис щойно популярно розтлумачив обуреному Іоні, який той щасливчик. Вони трохи побавилися каналами телепатичного зв’язку, і Іона перетворився з обуреного на захопленого. Потім вони щось реєстрували всі разом і водили хороводи навколо Борисової лохані всім лабораторним складом. Божевільні. Добре, що Войнову не звикати до науковців — надивився в управлінні. Один лише Немировський чого вартий — скажений мужик, гучний, фамільярний, кого завгодно виведе з себе своїми «шо» та «чьо». Он, десь роздобув здоровезний лабораторний халат і натягнув його поверх костюма електротехніка. Дивина, як тільки вэринцю вдавалося робити з цього незграби елегантного джентльмена!

Пал Палич озирнувся, оцінюючи ситуацію. Фізрук вимірював кроками площу приміщення, Дронова відпочивала в кріслі біля протилежної стіни, а Алла знову викликала Семена, якого Пал Палич не жалував, але цього разу навіть самовпевнений юнак настрою йому не зіпсував. Життя вдалося, думав він, заглиблюючись у дегустацію.

Тут у науковців сталося щось екстраординарне. Немировський завмер, зосередився й прогримів на всю глотку: — Ша! Боря, я тут шо́сь приймаю. У мене новий сигнал формується. Це не наш герд, часом? Парубки, як там канал, не впав?

Від лаборантів, що поспіхом розсілися навколо своєї чарівної тумби, долинули ствердні міждомеття, і в повітря злетіли підняті великі пальці.

Борис моніторів бачити не міг, але теж щось відчув, про що не забарився повідомити клоунам у халатах: — Іоно, друже мій, розслаб горло, дай герду висловитися. І очі, очі закрий для початку. Там тонюсінький канальчик. Його треба намацати. Акуратненько…

— Дякую вам, панове, — голос Іони змінився ледь чутно. Пап Палич здогадався, що це сказав Геннадій. — Картинки нема, але чую вас прекрасно.

Борис знітився: — Іоно, очі можеш відкрити, — і перепитав голосніше: — А зараз, ваша високосте?

— Так, так, чітка видимість, дякую! Не стану вас затримувати, скажу лише, що все йде за планом, я перебуваю в польоті в напрямку столиці, ми в графіку. По ваш бік мосту теж все гаразд?

— Не хвилюйтеся, працюємо, вводимо в курс професора Немировського.

— Удачі, панове. До зв’язку!

Після цих слів захоплена туша Немировського з криком «Я-л-е-ч-у!» розкинула руки й побігла навколо Борисового піддона, спотикаючись об дроти.

Ж-жесть…

Поруч підстрибом біг Ізя, підтримуючи й спрямовуючи професора: — Ти б очі відкрив, Вольфичу, спотикнешся. А той відмахувався: — Ні-за-що! Навіщо мені дивитися на ваші кислі пики? Тут така красотища!

Одне слово, точніше, два, подумав полковник: дурдом! — і повернувся до чарівного напою.