17.2 Лариса Леонідівна, викладачка креслення

— Алло‑світ‑Борисівно, вам третій рівень віртуалки не потрібен? — Не дочекавшись відповіді, Сеня поліз під стіл, без сорому притискаючись боком до колін начальства. — Дрин! Ставимо клаву! — долинуло з‑під столу.

— Денисівна, — спокійно поправила його Алла, не відриваючись від роботи.

— Яка ж ви Денисівна, якщо ви дуже навіть Борисівна, — у голосі його виразно чулася усмішка. — Дрин! Тут двигун гуде, глянешь ввечері?

— Угу, — відповіла саранча.

— І різаків додай. Алла пише по‑дорослому.

— І «мишу» вимкни, — додала Алла, — тільки заважає.

«Цікаво, про що це вони», — подумала Лариса Леонідівна й спробувала «помацати» джинсову молодь. Ясніше не стало. Молоді голови були забиті незрозумілим і транслювали в навколишнє середовище однакову цілеспрямованість. Здається, у них це називається «драйвом». Усе з’їдять і полетять, — подумала креслярка. Так і сталося. Буквально за хвилину Сеня скомандував відбій, і група техпідтримки покинула приміщення, залишивши по собі безлад із незрозуміло куди й як під’єднаних дротів і суворий наказ Сені «нічого не чіпати».

Уже в дверях він озирнувся на невдоволене бурчання Алли.

— Алло Денисівно, якщо що — я тут, поруч, — і манірно додав для решти публіки: — Сім бід — один reset. Залізо полетить чи нетвар — усе одно винні ми! Тож не сваріть нас за очі, панове! Кличте! — Тут Сеня видобув задоволену усмішку на всі тридцять два зуби й зник у дверному прорізі.

Монтаж лабораторного обладнання теж підходив до кінця, Борис подавав поодинокі репліки, схожі на перевірку мікрофона:

— Раз, раз…

Лаборанти витріщалися на монітори, підкручували тумблери й показували бегемоту підняті догори великі пальці. Судячи з їхніх еманацій, вони були задоволені й зосереджені.

Перевівши погляд на Геннадія, який намагався підбадьорити фізрука нехитрими словами підтримки «ну‑ну, не варто так перейматися», Лариса Леонідівна вимкнула радари й зосередилася на Борисі, який саме взяв слово.

— Панове, — почав він, — наскільки я розумію, жодного просування по Перу немає. Алло? — та мовчки кивнула. — Я так і думав. Небезвісна дівчина розшукується не лише нами. Вона не повернулася після свого подвигу й відтоді перебуває у списках зниклих безвісти в усіх пошукових системах планети. Іншої інформації поки немає. Отже, з цього боку допомоги чекати не доводиться. Щодо загрози: питання причетності Ерина вважаю високоймовірним.

Він співчутливо зітхнув у бік Сан Санича в значенні «вибач, друже» й продовжив тим самим тоном, звертаючись до всіх присутніх:

— Геннадій Олексійович пропонує, і я його в цьому підтримую, провести прямі переговори з главами цивілізації, самками Ерина.

Фізрук аж підскочив:

— Напряму? Неможливо!

«Та в них же матріархат!» — з повагою хмикнула Лариса Леонідівна.

— Я не відмовляюся від контакту, — фізрук трохи заспокоївся, — просто прошу зрозуміти: глави не виходять на контакт з іншими цивілізаціями. Для цього є ми, вузькі спеціалісти, покликані обробляти інформацію в зрозумій для них формі. Я готовий. Я працюватиму над передачею інформації до повної її асиміляції. Якщо ваші припущення вірні, і загроза походить від Ерина, ми повинні спробувати зрозуміти її природу.