16.2 Геннадій Олексійович, електротехнік

Геннадій виявив себе лежачим на підлозі, в оточенні схилених над ним землян. Голова паморочилася. За коміром чавкало. Він скривився й підвівся на лікоть.

— Вибачте, — видихнула Алла, — ми намагалися вас підбадьорити холодною водою, — і винувато кивнула на порожній стакан.

— Нічого страшного. А що сталося?

— Вам стало зле.

Борис безутішно хитав низько опущеною головою з боку в бік, винувато притискаючи вуха й переступаючи передніми ногами. Трохи заспокоївшись, але все ще майже плачучи, він несміливо підняв свої очі‑намистинки на розпростертого на підлозі Геннадія:

— Сподіваюся, ви зможете пробачити мені цю прикру помилку, пане посол? Я неприпустимо розслабився. Сьогодні такий день — суцільні сюрпризи. От я й подумав… тобто мені здалося, що ви готові до ментального обміну.

— Ах ось воно що! — Геннадій підвівся на ноги й спробував усміхнутися.

Бегемот голови не підняв і все так само винувато дивився на гостя знизу вгору, а той, у свою чергу, спробував заспокоїти власного кривдника:

— Я приймаю ваші вибачення, Борисе. Ба більше — мушу визнати, що й мені слід вибачитися перед управлінням за порушення інструкції експлуатації… — при цих словах Борис зацікавлено підняв голову, і тоді Геннадій наважився: — Я справді спробував активувати дормант‑антени в мозку мого донора.

Директор миттєво перетворився з нещасного старого на пустотливого хлопчиська з палаючими очима:

— Ну і як? Вийшло?

— Відносно. Передачу випробувати ні на кому. А прийом… сяк‑так приймаю. Щоб відпрацювати якість, самі розумієте, потрібен не лише гідний передавач, а й додаткова калібровка. Як ви щойно переконалися, приймач нестабільний.

— Приголомшливо! Геннадію Олексійовичу, це прорив у земній науці!

— Швидше провал, — усміхнувся той.

— Та що ви! Наші вчені з вами не погодяться. Можливо, вам буде цікаво дізнатися, що вашим донором є провідний фізик управління, фахівець у галузі тонко‑матеріального впливу. Він присвятив останні кілька років життя роботі над ефектами на базовому гравітаційному полі, силовому зв’язку між органічними й неорганічними об’єктами. Іншими словами — фізиці телепатії й телекінезу. Не зміг остаточно відірватися від ортодоксальної платформи й узяв тайм‑аут. Після повернення його чекатиме найприємніший сюрприз у його житті!

Борис був дуже урочистий, але раптом знітився:

— Не сприйміть моє прохання неправильно, я не хотів би завдавати вам подальших незручностей, але… — у його голосі з’явилося благання: — може, спробуємо ще разочок?

— Та скільки завгодно! — розсміявся Геннадій. Ще кілька хвилин тому він обмірковував свою провину, а натомість його викупали в променях слави. — Давайте я протестую на вас передачу. Почнемо з базового рівня? Емоція хвилювання?

— Гаразд! — Борис світився від задоволення, а всі навколо спостерігали, затамувавши подих.

Геннадій за звичкою вибудував тунель і спробував намацати співрозмовника. З цим труднощів не виникло. Бегемот був налаштований доброзичливо, і його порт прийому був дуже яскраво забарвлений. Геннадій хмикнув: от це сила думки! Світ Верина не ряснів сильними передавачами — як і будь‑який інший світ, де емоції, потрапляючи в простір, спричиняють збурення й завихрення. Борис же транслював без сорому — і це на прийомі!

Геннадій передав задану емоцію, і Борис заверещав від захвату:

— Панове, чіткий сигнал! Алло, викликай Фединого заступника. Треба зафіксувати результати досліду. Хай захопить усе необхідне. Там у Немировського був ментоскоп саморобний — хай тягне сюди, ну і всю цю бандуру для зондування поля…

«Та вже ж… — усміхнувся Геннадій, підбиваючи підсумок обміну, — реакцію реципієнта важко назвати стриманою!»

Тунель він більше не підтримував, але той чомусь не розсіювався. Схоже, йому дістався чіпкий співрозмовник. Тоді Геннадій подумав — і вивалив на бегемота всі свої тривоги. Про зброю землян, про самок Ерина і про свої далекосяжні плани щодо розвитку біооболонки донора. Легкість передачі вразила його — він ніколи нічого подібного не відчував. У загальному потоці, цілком імовірно, проскочило й дещо інше. Це було схоже на глибокий видих. Борис замовк і повільно перевів погляд на вэринця. Тунель зник, але бегемот не лише думав — він і дивився виразно.

— А я й не знав, — ошелешив він герда чистою веринською, — що вашим призначенням ми завдячуємо жінці.