16.1 Геннадій Олексійович, електротехнік

Геннадій не знав, що й думати. Ситуація розвивалася нетипово. Почати хоча б із того, що Управління виявилося значно серйознішою організацією, ніж він припускав. Поки він спостерігав за коридором, Управління спостерігало за ним. Чи був він достатньо обережним?

Не зі злого наміру, а радше від нудьги, вечорами він цілком успішно працював над пробудженням телепатичних здібностей у наданому йому земному тілі. Земляни цими ділянками мозку не користувалися, а передачу думок, образів і почуттів довіряли науково‑технічному прогресу. Герду ж була огидна залежність від апаратури в цьому питанні, і, зосередившись та напружившись, він з часом навчився підслуховувати й підглядати думки студентів і колег.

Побачив він поки що небагато — добрих трансляторів у його оточенні не було. За кілька тисячоліть глухоти люди до неї звикли й навчилися пояснюватися «на пальцях». Він навіть замислювався перейти до роботи над частотною левітацією, раз уже за модифікацію людського тіла все одно доведеться відповідати.

А відповідати герд умів. Почуття відповідальності було прищеплене йому з дитинства. Ба більше — ще вчора тільки воно й тримало його на цьому нудному проєкті. А тепер — хочеш не хочеш, а не засумуєш! Виявляється, в Ерина є військовий флот і земні ферми. А в землян — літаючі тарілки під пірамідами. Втім, пірамідами його не здивуєш: їх по планеті наставлено вдосталь, і, судячи з усього, колись транспортна система Землі була досить розгалуженою. Але відтоді минуло не менше двадцяти тисяч земних років, і, наскільки він знав, у робочому стані не збереглося жодного посадкового майданчика. Відсутність попиту завжди тягне за собою відсутність коштів на утримання — звідси корозія й руйнування. Принаймні, у цьому вимірі. Про те, що землянам доступні інші, він чув уперше. А факт, що паралельна реальність Землі зберегла бойові механізми попередньої цивілізації, поставив герда не просто в глухий кут, а в куток, як нерадивого учня. Як же він не встежив? Як же всі вони не встежили?!

Верин, на відміну від Ерина, свій чималий військовий флот не приховував. Щоправда, вважав його оборонним. Що поробиш — всесвіт рясніє дурнями. Будь‑яка молода, ще не зміцніла цивілізація, як нинішня земна, насамперед рветься досліджувати навколишній простір, часто навмання, натикаючись на заселені, благодатні, високо розвинені й тому безпечні світи, пошкоджуючи їх або навіть прошиваючи наскрізь — тут усе залежить від розміру. Серед Инів, світів огляду Ерина й Верина, мікроскопічних цивілізацій небагато. А от для Омів будь‑який із Инів — велетень.

Що ж, всесвіт величезний, і всього не передбачиш. Але близьке сусідство Геннадій помилково вважав дослідженим і відносно безпечним. Від земних супутників і космічних кораблів навколишні світи на сьогодні ухилялися й розбігалися цілком успішно, за деякими винятками. Та зброя древніх! На такий рівень загрози від землян захист Верина не розрахований. А Ерин? Флот, ферми… чи не пов’язано це? Невже!

До Сан Санича у Геннадія претензій не було — той дрібна сошка. Говорити треба з самками. Геннадій підняв очі на Бориса, який, як виявилося, закінчив диктувати інструкції й розглядав саме його — причому з підвищеним інтересом. Геннадій навіть розгубився: очі бегемота так і буравили його, так і свердлили, і в наступну секунду на веринського посла обрушився ментальний удар такої сили, що очі його здивовано розкрилися, дихання урвав спазм, а свідомість почала невблаганно вислизати.

— Видихайте! Видихайте! Геннадію! Алло, струси його! Ні, Ларисо Леонідівно, не так сильно! Голову йому підтримайте! Ах, який карамболь вийшов! Алло, дитино, лови його, лови, ось так. Войнов, не дайте йому вдаритися головою. Сан Саничу, не плутайтеся під ногами у жінок! Геннадію! Геннадію! Ну що ж ви, голубчику… Пробачте старого…

Геннадія трусило й штормило, але він тримався за голос Бориса. Той, ніби відчуваючи, говорив без упину: — Ех, не розрахував, не розрахував… Геннадію! Ваша високосте! Як же невдало вийшло, пробачте! Дорогий мій, ну ось ви й знову з нами…