15.3 Алла Деснянська, помічниця Бориса

Звісно, експериментами на одному начальстві справа не обмежилася. Із першого складу відділу мало хто не спробував оздоровитися подібним чином. Після повернення до свідомості земляни почувалися здоровими й відпочилими, при цьому жоден із гостей не скаржився на незручності, схожі на симптоми хвороб носія. Над вивченням результатів аналізів підселенців тепер працювала окрема медгрупа, у якої було роботи по самі вуха — кількість охочих погостювати на планеті зростала невпинно.

Борис такому розвитку подій не дивувався й розтлумачував підопічним за допомогою численних графіків та аналогій принципи переміщення в межах всесвіту. За його словами, простір згорталося, як паперова іграшка оріґамі, у різні форми доти, доки точка відправлення й точка призначення не опинялися на одній прямій. Потім створений об’ємний витвір протикали наскрізь, і мандрівник слідував цією прямою до точки призначення. У разі складного переміщення, коли конструкція виходила надто об’ємною, виникала ймовірність виходу в хибній точці через зміщення траєкторії руху мандрівника внаслідок рухливості всесвіту.

«Коли літак заправляється в польоті, чому вигинається шланг?» — питав Борис, який любив прості наочні приклади. А молодь любила все ускладнювати й казала, що в контексті квантованості простору‑часу відбувається розпад речовини на випромінювання, при цьому випромінювання виходить через четвертий вимір вивернутим навиворіт, тобто ввійшов собою, а вийдеш антиподом. Борис не сперечався, лише цікавився, що буде, якщо випромінювання дорогою відбити, як у дзеркалі? Молодь обурювалася — для цього ж потрібна величезна маса речовини, сконцентрована в малому об’ємі! На що Борис питав, чи не може такою масою теоретично виявитися той самий фрагмент всесвіту, який ми називаємо планетою Земля. І незмінно усміхався.

Експериментальний відділ заглиблювався у розрахунки, а кількість охочих «відбитися» Землею росла й росла. Терміново потрібне було модернізоване обладнання. І тоді землянам просто пощастило. Одночасно дві з близько розташованих цивілізацій вийшли на зв’язок з управлінням щодо розміщення на перспективній планеті перманентних місій. Земляни спершу злякалися, але Борис проявив дива внутрішньої дипломатії. У результаті колеги‑директори не встояли перед силою його переконання, цивілізації розмістили послів, а управління за це отримало у своє повне розпорядження всі необхідні технології для підтримання постійних каналів зв’язку.

Відтоді транзитний туризм процвітав, причому більшість гостей прибували на Землю просто з цікавості, а не з якоїсь потреби, що в дипломатичних цілях було не менш вигідно, як казав Борис. Що ж, у світлі останніх подій доводилося визнати, що він був цілком правий. Втім, Алла в будь‑якому разі ніколи не сперечалася з Борисом і цілковито йому довіряла. Так само, як і Феді, плечі якого зараз ніжно обіймала значних розмірів блондинка з начосом. Аллі хотілося її відштовхнути й обійняти його самій. Тільки черговий не‑Федя, звісно, нічого не зрозуміє. Яке йому діло до психологічних проблем асистента директора…

Тож Алла рішуче видихнула й зосередилася на інструкціях щодо Перу.