15.2 Алла Деснянська, помічниця Бориса

Експеримент пройшов на ура. Федя тоді ввалився до Бориса в кабінет і з порога завив ультразвуком, на що Борис, анітрохи не здивувавшись, видав гідну відповідь приблизно в тому ж діапазоні. Брови Алли злетіли в німому запитанні, але Борис одразу перейшов на нормальну мову:

— Вітаю вас на планеті Земля в новому тілі, мій дорогий друже! Як ви себе почуваєте? Чи підтверджуються наші припущення щодо додаткової легкості й зручності?

— Комільфо! — заволав Федя, крутячись очима. — Те, що треба! Звички нема. Погано. Язик незручний. Замінити! — далі Федя защебетав, як здалося Аллі, мандаринською, і Борис залився сміхом: — Вибір вашої мови, друже мій, на жаль, обмежений місцем перебування тіла. Але ми можемо доставити вас на півострів Малакка, якщо хочете.

— Потреби нема! — гордо заявив Федя, крутанувши очима ще раз. — Нічого непереборного, подолаємо!

Алла розуміла, що перед нею в цю мить стояв зовсім не її старий друг, і це трохи вибивало з колії. До експерименту з підселенням усе було підготовлено заздалегідь. Аллі доручили відпрацювати з Долмеєм (приблизно так звучало ім’я інопланетного гостя) усі тонкощі інструкції для подальших візитів: права, обов’язки, обмеження тощо. Долмей був давнім другом Бориса й великодушно погодився допомогти. Але дівчина мовчала — не могла переступити через психологічний бар’єр: Федя ж і сам усе знав, із ним програму узгодили в першу чергу.

Борис тоді все зрозумів правильно й узяв ініціативу на себе, Алла лише занотовувала. Інструкцію завершили за кілька днів. За цей час Деснянська кілька разів виходила з не‑Федею в місто на ознайомчі екскурсії та для роботи над помилками.

«Field Work!» — переможно волав не‑Федя під час першого виходу на поверхню.

Після останнього він співав «Ти ж мене підманула».

Останній вихід, до речі, був самостійним, і подробиць Алла не знала. Борис знав, але не розповідав. Спершу він довго сміявся, а потім іще довше формулював і тюнингував численні поправки до інструкції, яку відтепер належало вивчати як обов’язкову умову підселення всім представникам інопланетних цивілізацій, що забажали погостювати на Землі в місцевому тілі.

Плани Бориса сягали далеко, і гальмувала їх лише земна апаратура. Вона вимагала глибокого доопрацювання, один за одним виходили з ладу енергоблоки, через що Долмею довелося відкланятися на кілька днів раніше строку. Втім, він пообіцяв повернутися, а прокинувшийся після його відходу Федя ділився спогадами — точніше, їхньою відсутністю — і хвалився, що почувається бадьорим і відпочилим, як після тривалого сну.

Цікаво, що медичні аналізи підтвердили загальне покращення стану здоров’я Фединого тендітного організму, на велике здивування всіх учасників експерименту, включно з Борисом. У підсумку і відділ, і Борис зійшлися на думці, що всі земні хвороби — від нервів. Чи то Долмей своїм здоровим духом оздоровив Федине тіло, чи то Феді в принципі бракувало відпочинку від роботи — це ще належало перевірити, придивитися до Феді уважніше, так би мовити. На таких, як він, зміни взагалі помітити важко. Вагу він із віком не набирав, ну хіба що трішечки, трохи полисів, через що став стригтися спортивно коротко, і загалом виглядав досить молодо. Якби не окуляри, з якими наука так і не впоралася, і не легкий дефект мовлення, вирізнити першого фізика планети з натовпу було б непросто. Показово, що під час підселення зір калібрувався, і окуляри не‑Федям не були потрібні. А от дефект мовлення зберігався, тож усі не‑Феді ледь чутно шепелявили.