15.1 Алла Деснянська, помічниця Бориса

Фізика‑коника звали Федір. Борису не довелося нагадувати Аллі про запитання зі списку, який вона тоді забула вдома, — ні співбесідувати, ні вмовляти Федю не знадобилося. Він погодився ще до того, як йому зробили офіційну пропозицію, і невдовзі очолив той самий експериментальний відділ управління, куди адептів природничих наук відбирали такими нетрадиційними методами.

У результаті відділ являв собою групу молодих ентузіастів із нестандартним мисленням, готових із честю представляти науки Землі, які Борис своїми одкровеннями регулярно перевертав догори дриґом. Бегемот із величезним задоволенням заганяв молодь на чолі з почесним учасником Контакту, скаженим очкариком Федею, у всілякі глухі кути, надаючи їм шанс вибиратися звідти самостійно.

Захоплені роботою, вони рідко бували вдома — благо диванчиків у кабінетах управління вистачало, а якщо й не вистачало, їх підвозили, як і піцу, в необмежених кількостях. Ні, звісно, не тільки піцу! Управління не ставило собі за мету економію. Як то кажуть, будь-яка примха — тільки працюйте. Так під зоопарком і виріс багатоповерховий офісний комплекс, робота з благоустрою та розширення якого кипіла без упину вже який рік поспіль.

Цей зоопарк Борис обрав зовсім не випадково. Місце було зручним не лише з погляду погодних умов, прийнятних для бегемота. Зовсім недалеко містилася одна з’єднувальна точка — вхідний отвір енергетичної магістралі цієї планети, потенційний коридор у вищий світ. Певна вісь, але, як пояснював Борис, на вісь у земному розумінні це явище було схоже слабко. Тобто її вихід зовсім не обов’язково мав розташовуватися на іншому боці планети. Борис, як з’ясувалося, взагалі не бачив нашу планету круглою, але з поглядами землян на будову Сонячної системи, галактики та всесвіту він ніколи не сперечався. Вислуховував, кивав, проводив аналогії, погоджувався, нокаутував уточнювальними запитаннями й усміхався своєю загадковою усмішкою.

Алла дуже швидко звикла до того, що пара‑нормальне насправді не таке вже й ненормальне. Норми розсунулися, обросли допусками й навіть не намагалися зупинятися на досягнутому. Деснянська дорослішала, працювала без вихідних, удома лише ночувала й з самого ранку поверталася у своє нове життя.

Вона знала, що за очі її рідко називали тут Аллою Денисівною, але на альтернативні позивні ніколи не ображалася — їй було ніколи. Від моменту Контакту управління виконало колосальну роботу, і їй, дівчинці Аллі, дісталося в ньому одразу кілька ролей: асистента директора, кондуїта, маестро церемоній і адміністратора бізнесу водночас. Не дивно, що за такої завантаженості, окрім Бориса й Феді, навколо Алли за цей час не з’явилося нових друзів чи близьких. І, само собою, відтоді як Федя передав своє тіло до банку, Алла страшенно за ним сумувала.

З наукового погляду це рішення було правильним. Фізичний стан земного організму її друга не був блискучим. У ньому гніздилося кілька захворювань, здебільшого тиха хроніка, але прогресували й важковиліковні. Експериментальна група працювала в поті чола в кількох напрямках, які могли найближчим часом допомогти земній медицині впоратися з подібними проблемами, але теорія — не пігулка. А тут якраз почалися надсекретні розробки щодо підселення енергетичних сутностей інших світів у земні тіла. Потрібні були добровольці. Звісно, Федя викликався першим.