13.2 Сан Санич, фізрук

Це надто слабко сказано! Він не просто «не володів інформацією» — він навіть більше не був еринцем у власному розумінні цього слова. Посол не міг не вірити Борису, але це означало не вірити самому собі. Почати хоча б із того, що в Ерина не було військового флоту. Весь їхній вражаючий космофлот без винятку був науково‑дослідницьким, громіздким і неповоротким. Фізрук перемкнувся в пошуковий режим і фільтрував будь‑коли збережену ним інформацію в пошуках слова «війна». Від цього він на мить завис, але Борис правильно зрозумів його поведінку і не заважав.

Коли погляд Сан Санича знову набув осмисленості, ясності в ньому не додалося:

— Усі згадки про війни й конфлікти, доступні мені на цей момент, були отримані мною під час вивчення історії інших цивілізацій. Те, про що ви говорите — це… цього просто не може бути! — упевнено підсумував він.

Але й це твердження Бориса не переконало. Він так само уважно вдивлявся в посла — і врешті загнав того в краску. При тому Лариса Леонідівна, мабуть, відчула себе великою й сильною, завжди готовою прийти на виручку «братам меншим», бо раптом втрутилася:

— Послухайте, Борисе, — пробасила вона, — от ви тут казали, що в планети У‑Р є двадцять чотири репліки.

— Чому ж двадцять чотири? Їх безліч. І кожна секунда триваючого польоту породжує наступну.

— А Ерин? Він один?

— Безумовно, ні. У всесвіті немає нічого одиничного. За кожним творінням тягнеться історичний шлейф, мов хвіст за кометою. Сам вселенський стовбур є не що інше, як багаторазова репліка Первинного Знання. Але ваша логіка хибна, Ларисо Леонідівно. Першопочаткові світи завжди яскравіші й потужніші за наступні. Іноді в них теплиться життя, але воно значно примітивніше за оригінал. У‑Р у цьому сенсі — широко відома й давно досліджувана аномалія. За доступними нам даними, саме на двадцять четвертому рівні шлейф У‑Ра перетинається з далекою реплікою вищого світу, відбувається накладання й симбіоз, що й призводить до численних винятків із правил, таких як наш необмежений термін життя. Я розумію ваші дружні почуття до Олександра Олександровича, але на Ерині подібних аномалій немає, і за вчинки еринців відповідати доведеться їм самим.

Поки бегемот говорив, фізрук дивився на Ларису Леонідівну, як вдячний пес. Тут мало хто був на його боці, подумав він і ковзнув поглядом навколо. Ах, краще б він цього не робив! Та жінка, Алла, лякала його не менше за Бориса. Ну чому вона так дивиться?! Йому й без неї соромно, і, хто знає, можливо, доведеться згоріти від сорому дотла. Коли в присутності посла говорять про його державу, він сам стає нею. І за описувані дії своїх співплемінників відповідати доведеться саме йому, Сан Саничу.

— Панове, — заговорив він, — я певен, що цьому інциденту є логічне пояснення, і сподіваюся, нам вдасться владнати цей конфлікт, не розпочинаючи. Я зобов’язуюся помістити вашу ноту протесту в Мережу після повернення до інституту. Ба більше, якби не обставини, що привели нас сюди сьогодні, я відбув би негайно. Однак ми тут із іншої причини!