12.7 Лариса Леонідівна, викладачка креслення

— Уявіть собі! — Борис погодився тепло й охоче. — Але знайти його було непросто, повірте. Мені довелося помандрувати вашою планетою, відчути її. Звісно, я був украй обережним і до модифікації молекул вдавався дуже рідко, щоб не привертати до себе зайвої уваги. Розсіювався я виключно подалі від людських очей, як і групувався. До речі, я легко змінюю форму групи, тобто бути бегемотом мені зовсім не обов’язково, — сором’язливо усміхнувся він. — Організм, форму якого я приймаю, має лише відповідати мені за масою. Я зупинився на бегемоті тому, що з усіх представників місцевої фауни він здався мені найбільш схожим на нас — і за первинною формою, і за теплолюбністю. Крім того, у людини це створіння викликає повагу, що для нас, гостей вашої планети, немаловажно. Принаймні в цьому зоопарку персонал завжди ставився до моїх побажань уважно.

Навіть так?

Під недовірливим поглядом Лариси Леонідівни Борис знітився:

— Ні-ні, я не розкривав свого інкогніто до зустрічі з Аллою! Тут уся справа в устрої людського мозку — він дозволяє певний телепатичний прийом. А потім з’явилася моя дівчинка. Старіючи й стаючи сентиментальним, я прив’язався до неї й погодився допомогти.

Цікаво, чи розуміє він, наскільки далеко від образу справжнього бегемота його відкидає ця усмішка? І це «розсіювання», про яке він увесь час говорить… м‑да. Вона уявила собі Бориса, що розчиняється в повітрі, й ледве стримала сміх. Недарма їй згадувався Чеширський кіт! «Бачила я бегемотів без усмішки. Але усмішку без бегемота!..»

До того часу, коли креслярка виринула в загальну реальність, Алла вже закінчила з графіками й відчитувала Войнова за дії, що зводять нанівець дипломатичні зусилля двох цивілізацій. Той палав вухами й понуро вивчав носки черевиків. У суть проблеми Лариса Леонідівна вникати не стала й переключила увагу на інопланетних колег, які саме підходили до бегемота з найбільш змовницьким виглядом.

— Борисе, треба щось вирішувати з туризмом, — знизивши голос до напівшепоту, заговорив Геннадій. — Є ймовірність, що земляни можуть бачити наші справжні форми, — тут він кумедно смикнув підборіддям у бік Лариси Леонідівни, від чого їй стало смішно й лоскітно в носі.

Ех, Геннадію, Геннадію… Туристичне агентство він збирається відкрити від неї по секрету, чи що?

Борис, як їй здалося, теж розчулився питанням, але, витримавши невелику паузу, точно відтворив запропонований тон:

— Це питання вирішується відключенням донорського тіла й на сьогодні не несе загрози для міжсистемних відносин, — пробурмотів він довірливо, одразу ж підвищуючи голос, мабуть, розраховуючи на інші вуха: — Ба більше, у нинішній ситуації інопланетний інтелект може надати Землі певну послугу, ви не знаходите? Навіть якщо дружні раси не зможуть узяти безпосередню участь у долі нашої планети, імовірність того, що в конфлікті випадково постраждають представники більш могутнього потенційного противника, може стати стримувальним чинником для агресора. Земля слабка, і їй не соромно скористатися стратегією малої держави у великій війні.

Тут Борис, вочевидь, вважав питання вичерпаним, бо відірвав погляд від Геннадія й уставився на фізрука:

— Питання туризму хвилює мене значно менше, ніж виявлені в джунглях Амазонки еринські ферми. Одразу скажу: їх довелося заморозити. Ми розуміємо, що пояснень з офіційним Ерином нам не уникнути, але й вам доведеться відповісти на ноту протесту, підготовку якої ми з Аллою завершили сьогодні вранці, напередодні НП. Олександре Олександровичу, потрудіться пояснити, з якою метою на планеті Земля були інкубовані й вирощені з адаптацією до навколишнього середовища численні особини чоловічої статі еринської раси?