12.4 Лариса Леонідівна, викладачка креслення

Сувора Алла вже не скидалася на джина. Вона сердито шелестіла підібраними з підлоги паперами, які доводилося перекладати й перевертати — потрібний графік ніяк не бажав знаходитися. Подібну процедуру виконували й інші присутні, обмінюючись аркушами, від чого Ларисі Леонідівні знову стало ніяково. Натворила…

— Ага! Ось! — Алла вихопила зі стосу картинку новорічної ялинки з яскравими іграшками та гірляндами й продемонструвала її іншим. Лариса Леонідівна поспіхом переглянула свої акуратно складені папери й теж дістала потрібний графік. Подивимось.

Судячи з розташування тексту, дивитися на ялинку належало лежачи, хоча й у альбомному форматі зображення виглядало не надто серйозно. Зазначена система координат видалася Ларисі Леонідівні смутно знайомою — окрім трансляційних, там були й обертальні, що передбачало застосування теорії відносності, яку креслярка добряче підзабула. Загальних же знань про системи відліку їй вистачило лише на припущення, що розглядувана конструкція зазнає обертання під час руху у шестивимірному просторі. Можливо. Навіть дуже.

Ну добре, а що це все-таки таке?

Ймовірно, останнє запитання вона поставила вголос. А може, Борис сам здогадався про причини її розгубленості — так чи інакше, він усміхнувся й відповів: — А це, Ларисо Леонідівно, модель нашого всесвіту. Давайте я ознайомлю вас із нашим його розумінням.

За вступом було видно, що подібні лекції для Бориса — справа звична.

— Вам знадобиться лише трохи уяви та гнучкість мислення щодо шаблонного сприйняття плину часу, — запевнив він, ніби Лариса Леонідівна й так не «прогиналася» з самого ранку.

— Я попрошу вас уявити відомий нам заселений простір, всесвіт, у вигляді певного організму зі спіральним дробленням.

Припустимо.

— Уяві людини завжди легше працювати за аналогією. Наприклад, вам не важко уявити мушлю молюска, закручену спіраллю, або, скажімо, ялину — рід дерев родини соснових. Як вам така аналогія?

Чудово. Все-таки ялинка.

— Крона ялини, як і крона будь-якого дерева, що не завжди помітно, також прагне до спірального росту. Так от, наша з вами ялина, теоретична, вселенська, на одній із ранніх стадій розвитку набуває яйцеподібної форми й росте, розкручуючись, шляхом нарощування нових гілок.

Тут бегемот пригальмував, чекаючи ствердного кивка, і Лариса Леонідівна кивнула — яка різниця?

— А тепер спробуйте уявити, що на одній із ялинових гілок ближче до основи виросла певна шишка.

Окей…

— Виросла вона досить недавно й недалеко від стовбура. Оточуюча її з усіх боків хвоя видається їй найприроднішим наповнювачем простору й сприймається як порожнеча. Реальність шишки обмежена кутом її огляду, і схожі деревні утворення — інші шишки та стовбур — видно їй лише на одному витку спіралі, до повороту. Припустімо ж, що наша з вами планета Земля і є та сама шишка, і перейдемо до концепції часу.

Усього-то? А давайте я про концепцію часу сама вгадаю! Якщо Земля — шишка, то час, очевидно, ненажерлива білка, чи не так?