11.1 Пал Палич, воєнрук

А що Пал Палич? Не він один із присутніх розумів, що до зоопарку їхати доведеться, як не крути. І не він один знав — навіщо. Тільки добре було б спершу уточнити в управлінні, що там у них за ситуація в надзвичайному відділі, для зручності званому «Ч».

На зорі свого формування управління займалося виключно розслідуванням заяв громадян про паранормальні явища. НЛО та привиди так часто й докладно описувалися численними очевидцями в різних інтерпретаціях, що наука (а разом із нею й держсистема) вже не могла заплющувати на це очі. Першими, звісно, зреагували американці, ну а потім і решта підтягнулися з дружніми пропозиціями про співпрацю. І тут з’ясувалося, що найбільшою проблемою в цій справі, поряд із відсутністю необхідного обладнання, є людський фактор. Спробуй-но знайди науковця, який вірить в інопланетян! Та й серед силовиків диваків не водилося. Як то кажуть, у здоровому тілі — здоровий дух, а при здоровому дусі які вже там привиди? Тому підбір кадрів проводився з усіма можливими хитрощами й викрутасами і, попри це, часто спотикався об просту й справедливу вимогу кандидатів показати предмет вивчення. Так було аж до самого Контакту. Події, що сталися того спекотного літнього дня, згодом були докладно описані й навіть внесені до установчих документів транснаціональної корпорації «Управління Міжсистемних Зв’язків Планети Земля».

Оскільки співбесіди при прийомі на роботу традиційно проводилися в найнесподіваніших місцях, Алла Деснянська, помічниця рекрутера, дівчина в товстих окулярах, призначила зустріч своєму співрозмовнику в зоопарку. Оголошення про прийом на роботу теж звучало незвично: потрібен був фізик із музичною освітою, який захоплюється йогою. Зарплата зазначалася середньостатистична, але пропонувався вільний графік і добре оплачувані понаднормові. Відгуків надійшло ні багато ні мало — три, і фізиків «повісили» на Деснянську. Уже на другому з них вона «зламалася». Список запитань, підготовлений контактною групою, залишився вдома, а сама вона рівно нічого не тямила ні у фізиці, ні в йозі, ні в музиці. Простішим було б чемно вибачитися перед кандидатом біля воріт зоопарку й перенести інтерв’ю, але коли хлопчина комплекції коника-стрибунця, у таких же товстелезних окулярах, як і сама інтерв’юерка, при зустрічі з нею почервонів і опустив очі, Деснянська пішла з ним у зоопарк без жодного списку. Хоча б для того, щоб поскаржитися йому, як вона втомилася від цих безрезультатних спроб набрати спеціалістів на ілюзорну роботу.

Саме вона ще змалечку звикла до привидів. Одне з них час від часу заходило до неї в гості й навіть допомагало з домашнім завданням, але їй ніхто не вірив, доки вона дивом не потрапила до управління. Щоправда, взяли її до команди рекрутерів, бо нічого такого особливого вона не вміла: діловодство, бухгалтерія, мови — до болю приземлені професії, але вона була рада вже тому, що знайшла однодумців.

Кандидат-фізик кивав, продовжуючи густо червоніти, мило усміхався, поправляв пальцем окуляри й обіцяв подумати. «От якби тільки хоч приблизно уявляти, у чому полягатиме робота!» Деснянська не хотіла втрачати такий шанс і, розуміючи, що на одній симпатії фізика не здобуде, почала вигадувати, як би їй дістати злощасний забутий список просто зараз. Дома, як на зло, вдень нікого не бувало, не подзвониш, а колеги-рекрутери працювали за іншими індивідуальними планами. Спіймати ж розробників — і зовсім утопія.

Кандидат активно включився в роботу над поставленим завданням, цього разу йому зрозумілим, і пропонував витягти потрібні номери телефонів з інтернету якимось хитрим пошуком. Оскільки справа була в до-смартфонну пору, довелося б спершу знайти комп’ютер із доступом до мережі, тому Деснянська заперечувала. Тоді з-за її спини пролунав приємний баритон:

— Думаю, я зможу вам допомогти, у мене добра пам’ять, і я пам’ятаю всі запитання, які ви ставили вчора.