10.1 Лариса Леонідівна, викладачка креслення

Тік-так-тік-так — долинало звідусіль. І що це за дивний присмак на язиці, і цей запах…

З-під ніг Лариси Леонідівни вирвалася й побігла вдалечінь металева доріжка конвеєра, струмуючи, мов рідина, або як комплімент ювелірній роботі майстра, що зводить докупи мікроскопічні деталі. Навколо мліло і тремтіло від палючого сонця повітря, а з безхмарного білуватого неба беззвучно били гігантські блискавки. Усі вони, як не дивно, потрапляли в одну точку — у центр механізму, схожого за формою на пісочний годинник, встановлений на тренозі. Не супроводжувані жодними звуковими явищами, ці блискавки радше дивували, ніж лякали. Формувалися вони десь у високих шарах атмосфери, але підкорялися командам, що виходили знизу — від відчайдушно жестикулюючого мініатюрного прямоходячого створіння з непропорційно великою головою. Його тільце виділялося на сірому металевому тлі яскравою зеленою плямою — маленькою, але не самотньою. Їх було безліч, і всі вони виконували різноманітні дії, не видаючи жодного звуку. На перший погляд це зелене метушіння здавалося броунівським рухом, але, придивившись, Лариса Леонідівна зрозуміла, що ці крапки-людці насправді допомагають численним химерним механізмам, утворюючи навколо них кластери, які різняться лише кількістю — тобто розміром зелених плям.

Одне одному створіння не допомагали, але й не заважали. Вони, здавалось, уникали фізичного контакту — кумедно ухилялися від колег за допомогою пристроїв, схожих на тарілки фрісбі. Ті перебували в постійному польоті й завжди опинялися під рукою, готові підставити бік будь-кому, хто мав облетіти перешкоду. Чоловічки легко застрибували й зіскакували з цих тарілок у безперервному режимі, метушливо перебігаючи короткі відрізки шляху, дотримуючись певної нехитрої логіки: туди-сюди, туди-сюди… Нелогічним було лише те, що час від часу вони відволікалися від своєї рутини й підлітали до основного конвеєра або його відгалужень, яких тут було безліч, лише щоб доторкнутися — і негайно повернутися до справ.

Поки Лариса Леонідівна намагалася це зрозуміти, ліворуч від основної доріжки намітилося відхилення від загального правила — особливо численна зелена група заметушилася навколо прозорого змійовика, що викидав угору парові хмари під кожен тік-так. У них щось не складалося. Вихлопи йшли нерегулярно. Група різко смикала головами, часто кліпала рухомими вертикальними повіками непропорційно великих очей і жваво бігала до конвеєра; тільки впертий пар ніяк не хотів тримати потрібний ритм.

Тут одна з моргаючих голівок затрималася біля доріжки трохи довше за інших (її навіть трохи протягло по ходу руху), але створіння не засмутилося — навпаки, зраділо, вскочило на фрісбі й полетіло щодуху до самого верху змієподібного механізму. Хлопок, клацання, свист газу під тиском, тік-так — і хмари запихтіли в потрібному ритмі. Група заспокоїлася й повернулася до попереднього темпу роботи. Винятком залишився один, ледь відмінний від інших індивід, який продовжував смикати головою в напрямку повільно наближаючогося по повітрю апарата, схожого на перевернуту склянку, поставлену на величезну тарілку фрісбі. Склянка саме облітала змійовик просто над головою густо моргаючої фігурки, коли в тієї затремтіли контури — і вона зникла. А склянка спокійно продовжила політ: описала півколо й віддалилася туди, звідки прилетіла.

Тік-так-тік-так-йііііііііііііііііі…