9.2 Сан Санич, фізрук

Сан Санич засмутився. Схоже, присутні не збиралися не лише тікати, а й вести конструктивний діалог із вищими. Отже, знову йому…

Він зібрався з силами і з усією доступною йому ввічливістю звернувся тремтячим голосом до репродуктора, запитуючи рівень корекції часової константи. Відповідь його не порадувала, а оскільки сенс сказаного, напевно, зрозумів лише він, довелося «перекладати». Без деталей і в сухому залишку виходило так: удар нанесено з майбутнього Землі.

— Та вже ж! — важко видихнув на це Геннадій. — Співпадіння обставин, за яких можлива така випадковість, украй малоймовірне.

Загалом фізрук був згоден, але все ж перепитав: — А якщо не випадковість, то що тоді? Вважаєте, провокація?

— Або попереджувальний удар. У будь-якому разі ми говоримо про потенційний збройний конфлікт цивілізаційного масштабу.

Ммм… А що скаже репродуктор?

Той озвався глухо й якось засмучено: — Нинішня цивілізація Землі не готова до перезавантаження циклу. Залишається сподіватися, що ваші висновки помилкові.

Помилкові…

— Стій! — голос Пала Паличa увірвався в умозаключення Сана Санича й обірвав мисленнєвий процес, який уперто не бажав складатися в логічні ланцюжки.

— Що тут відбувається? — воєнрук рішуче розсік повітря долонею. — До чого ми не готові?

Ех…

Сан Санич не хотів цієї розмови, але розумів, що запитання з боку землян закономірні. А оскільки Геннадій мовчав, віддуватися знову йому. Воєнрук же не відчепиться, ще й еолів сполохає…

— Гаразд. Вважається, — повільно почав він, — що останній конфлікт такого роду спровокував появу нинішньої цивілізації Землі. Шляхом знищення попередньої.

— Ви про атлантів, чи що? — недоречно примружився Пал Палич, грайливо й зовсім не в тему. Звісно, жодного бажання підігравати у Сана Санича не виникло, навпаки — він починав втрачати терпіння.

— Давайте поговоримо про це пізніше. Питання не нагальне. Поцікавилися б краще в еолів, хто стоїть за сьогоднішньою проблемою. Ми з Геннадієм губимося в здогадах. Тут немає логіки. Розвинені цивілізації воліють домовлятися, а нерозвинені не можуть собі дозволити воювати.

Рішуче відвернувшись від воєнрука, фізрук запитально втупився в репродуктор. Але той мовчав — його більше не було. Все-таки сполохали… Мовчали й усі присутні.

Першим тишу порушив Геннадій: — Панове, одне знаю точно — якби наслідком удару стала повна молекулярна нестабільність, ми б із вами тут зараз не стояли. Таке дверима не втримати. А межі нашої ураженої зони дивовижним чином стримуються навколишнім середовищем, його тиском. Повітря створило плівку, подібну до водяної, коли вона утримує краплю. Не знаю, як це пояснити. Бачу таке вперше, але наближатися до цієї плівки я б не ризикнув.

Фізрук зітхнув. Йому було так самотньо!

— Та тут якраз і пояснювати нічого, — промовив він на видиху. — Якщо простори у вихідній і кінцевій точках несумісні, то одне цілком здатне ізолювати інше. І не дивіться на мене так. Я ж не китайською висловлююсь. Уявіть собі, що в нас запустили пучок випромінювання з надглибокого вакууму в стані невагомості. Уявили?

— А… У цьому щось є, — пробурмотів Геннадій і схилився над приладами, потім недбало махнув рукою в бік дверей кабінету креслення: — Ларисо Леонідівно, будьте ласкаві…

Фізрук хотів було пояснити Дроновій, що мається на увазі, але вона все зрозуміла сама: суворо глянула на прочинені двері — і ті слухняно зачинилися зі щигликом. Якби фізрук на власні очі не бачив, що вона витворяла з Паркером у вчительській, ніколи б не повірив, а так… Що тут незрозумілого? Їй допомагає коридор.

Зітхнувши, Сан Санич обернувся до воєнрука, від якого страшенно хотілося відмахнутися, але, оскільки той продовжував його гіпнотизувати, стало ясно: відмахнутися не вийде. Доведеться пояснювати.