9.1 Сан Санич, фізрук

Якщо Геннадій готовий перейти на веринську, то, можливо, і йому варто спробувати проявити індивідуальність, подумав фізрук. Знати б іще, у чому вона полягає. На це питання Сан Санич як еринець відповісти не міг. Що дивно, власної індивідуальності він не заперечував, визнаючи, однак, що при цьому асоціює себе із земною істотою — невисоким, лисуватим чоловіком середнього віку з підлітковою фігурою, який надає перевагу зручному взуттю та спортивним костюмам аdidas. Ким вона була, його «людина»? Ех… і зоопарк із голови не виходить, і креслярка з воєнруком рішуче наближаються. Доведеться подумати про це іншим разом.

Підійшовши, Лариса Леонідівна спритно підхопила фізрука під лікоть — зовсім як він сам колись — і розвернула в бік лівого крила нового корпусу: — Чи не вважаєте ви, вельмишановний Олександре Олександровичу, — запитала вона, — що нам не завадило б оцінити завдану моєму кабінету шкоду?

— І як же ви маєте намір це зробити, найдорожча? — він не збирався її дражнити, лише мимоволі віддзеркалив запропонований тон, відповідаючи на запитання запитанням. Навіть двома: — Візуально, чи що?

Креслярка підняла брову, але не відповіла. Замість неї озвався незвично серйозний воєнрук: — Ну, з чогось же треба починати, — і тут же перейшов на шепіт: — Я зв’язався з управлінням. У зоопарку тривога у відділі «Ч», найближчі пів години до нас нікого не направлять. Просили проявляти обережність і діяти в межах інструкції. А оскільки в інструкції, і це я знаю достеменно… — тут він зробив паузу, і фізрук напружився. Що він там знає достеменно? Ах, темпоральні руйнування не прописані, от і все! Фізрук видихнув, воєнрук теж і повернувся до нормального голосу: — Загалом, ми пішли дивитися. Ви з нами?

Можна подумати, у Сана Санича був вибір? Звісно, вони пішли разом. А нетерпляче жестикулюючий електротехнік, у якого теж не було вибору, увішаний щупами й антенами, бурмочучи собі під ніс «Ну що ви копаєтесь?», одразу приєднався до рішуче крокуючих подвір’ям викладачів.

Піднімаючись на другий поверх і наближаючись до кабінету креслення, фізрук тремтів не на жарт. Гаразд герд, його становище зобов’язує, а він? На Ерині безшабашний героїзм не вітається. За правилами треба доповісти, розтлумачити, запитати нових директив, а не лізти на рожен! От тільки після останнього підключення доведеться, мабуть, деякий час попрацювати в автономному режимі…

Тут йому довелося пригальмувати, бо Дронова, що йшла попереду, зовсім недоречно завмерла в дивній позі, застигнувши з ногою, піднятою над останньою сходинкою.

— Ні! Розповідайте одразу всім! — рішуче сказала вона, втискуючи підбори в стертий паркет.

Кому це було адресовано, фізрук не зрозумів зовсім. Просто по курсу, в апендиксі коридору, виднілися прочинені двері кабінету креслення. Ні студентів, ні викладачів тут не було — довкола панувало умиротворення «порожньої» пари. Звуки віддалених кроків і голосів змішувалися з горобиним цвіріньканням, вікна впускали до коридору яскраве сонячне світло, і лише повільно кружляючі в повітрі порошинки поводилися дивно. Вони раптом розбіглися в боки, а потім метнулися до умовного центру, вибудувавшись спіраллю, і з неї, наче з репродуктора, полився голос, знайомий учителям по люстрі в учительській: — Штучно нагнітена молекулярна нестабільність на цій ділянці простору згубна для ваших біологічних оболонок.

Геннадій стягнув із плеча щуп і направив його в бік дверей: — Будь-яку енергію можна нейтралізувати й використати у потрібних цілях.

Сказано це було напрочуд спокійно, хоча відсутність у електротехніка бодай натяку на благоговіння перед вищими давно не дивувала Сана Санича — вони багато разів про це говорили, і в Геннадія знаходилися аргументи, з якими інколи доводилося погоджуватися. Але ігнорувати такі попередження було дивно навіть для веринця. Кажуть же йому: «згуб-на» — значить, ноги в руки й бігом звідси! А він спокійно вивчає датчики невдоволено попискуючого й поблискуючого обладнання. З таким підходом Сан Санич погодитися ніяк не міг.

Голос із репродуктора теж не погодився: — Енергія може бути нейтральною лише на фізичному рівні. На всіх інших рівнях намір руйнування породжує однойменний заряд. Реальність за цими дверима може виявитися зруйнованою до останньої молекули.

— Ірочка! — видихнула Лариса Леонідівна, і Сан Санич зрозумів, що тікати не збирається ніхто.

— Біологічних молекул не реєструється, — озвався Геннадій, очевидно намагаючись заспокоїти креслярку. — З високим ступенем імовірності можу стверджувати, колего, що в момент події вашої лаборантки в кабінеті не було. Хоча, якщо біологія була анульована до первинного рівня, то її молекули могли стати нерозрізнюваними.

От і заспокоїв.