4. Лариса Леонідівна, викладачка креслення

Лариса Леонідівна не помічала спрямованих на неї поглядів — вона дивилася під ноги й обмірковувала умови задачі.

«Дано. Що мені дано за гріхи мої тяжкі?» — поставила вона перед собою майже риторичне запитання. Тобто відповіді віно, звісно, вимагало, але де її взяти? Так, їй було дано (чи даровано) кимось невідомим дещо по дрібницях: левітацію всіляких дрібних предметів, підвищену чутливість до думок і почуттів оточення, плюс певний незначний і раніше їй не властивий дистанційний контроль. Ось, наприклад, дверну ручку притримала. Але це все дрібниці. Час зупинила не вона! У цьому її ніхто не зміг би переконати! Це все ця клята аномалія — коридор. Та й це не головне! Що взагалі відбувається в інституті? Хто ці люди? Тобто, хто ці не-люди? І скільки їх?

У пам’яті Лариси Леонідівни хаотично спалахували епізоди, за які — теоретично — перед інопланетянами їй мало б бути соромно. Уфф, ну тут уже… Гаразд, цукерок і конвертів від заочників вона більше не братиме, це ясно. Але що робити з усілякими протекціями та домовленостями? Чого приховувати, будучи куратором групи, вона інколи бешкетувала зі своїми повноваженнями. Тобто їй доводилося, і не рідко, випрошувати заліки. У тому числі й під так звану особисту відповідальність. «Уж я вас прошу, підіть назустріч, зробіть ласку», — вмовляла вона колег, чиї непрофільні предмети «заважали» її відмінникам стати «круглими». Сан Санич зі своїм чудовим предметом «фізична підготовка» стояв у цьому непрофільному списку першим. Йому Лариса Леонідівна була винна стільки, що й незрозуміло, чим віддавати. Принаймні тепер ясно, чому він ніколи нічого не вимагав натомість.

А Геннадій? О господи! Адже він їй справді подобався. І вона навіть фліртувала з ним колись. Та що там вона! Жодну з їхнього невеликого жіночого колективу не оминула ця чаша. Ознайомчий період випробувального терміну Геннадія вони пережили дуже важко, можна навіть сказати — болісно. Зрештою, продемонструвавши одна одній усі глибини особистих золотих запасів і гардеробних кімнат, дами погодилися на перемир’я, тим паче що своєю увагою інститутський красень так нікого й не виділив. Зметикувавши, що до чого, щасливо заміжні згадали про своїх чоловіків і від електротехника відстали. І ось тепер Ларисі Леонідівні належало віддуватися за їхнє колективне помутніння розуму самотужки… Як незручно! Але хто ж міг подумати, що це обернеться таким конфузом на міжнародному рівні? Ех, знати б, де впадеш, соломки б підстелив. А тут таке! Це вже навіть не міжнародний, це якийсь міжпланетний скандал. І куди вони там тільки дивляться?! Чого ж ніхто не попередив?! Не самі ж люди мають здогадуватися, що поруч із ними працюють інопланетяни!

Голова Лариси Леонідівни йшла обертом. Звичні їй мислеформи кудись зсувалися, виверталися навиворіт, втрачали сенс. Їй це не подобалося, і вона вирішила діяти! Для початку — позбутися аномалії. Звісно, сама вона не мала жодного уявлення, як це здійснити, але з цим їй, по ідеї, мала б допомогти винахідливість і, не в останню чергу, зацікавленість інопланетних колег. Отже, з ними треба дружити. А от для яких цілей їй може знадобитися протверезілий воєнрук — вона поки не визначилася. І хто він такий узагалі? Темна конячка. Як спритно влаштувався в інститутські нездари!

— А ви, Пал Паличу, якимось недобрим кольором світитеся, неспокійним… — промовила вона обережно, але рішуче. — Дозвольте поцікавитися, дружочку, якими такими повноваженнями вас наділили щодо коридору, і хто саме?