3. Геннадій Олексійович, викладач електротехніки

«Фантастична четвірка», — подумав Геннадій. Чорт, ну який із мене Геннадій? Не личить герду роду Верин відгукуватися на інопланетні клички.

Його високість був молодий, гарячий, вродливий і майже безмежно впливовий. Навіщо йому знадобилася ця авантюра, він уже майже забув. Та й не хотів пам’ятати. Того дня планету вирішили покинути обидва претенденти на руку спадкоємиці. Обом відмовили, і жоден не сприйняв це легковажно. Суперник подався у глибокий космос, а він сам вшанував своєю участю експериментальну програму контакту з вищими світами. Земляни як вид його не цікавили, хоча можливості їхніх фізичних оболонок тоді здавалися привабливими. Знав би він, що, вселившись у людське тіло з таким складним устроєм мозку, не лише не набуде нових сил, а й утратить більше половини власних!

Він більше не міг літати, перестав розрізняти багато кольорів, запахів і звуків; і був змушений постійно підтримувати своє нове тіло в тонусі фізичними вправами. А решта незручностей? Земляни жили в квартирах, пересувалися автомобілями й вживали алкоголь. Остання гидота взагалі відключала їхні мозкові рецептори, ще більше обмежуючи й без того обмежену чутливість. Хоча… з цим нюансом не все було так однозначно. Наприклад, французькі вина з провінції Лангедок урожаю спекотних років викликали в його новому організмі вдячний відгук. Перипетії земного життя відступали на задній план, і, вмостившись із келихом червоненького у своєму улюбленому глибокому кріслі, герд годинами споглядав рукописний портрет прекрасної дами, що розбила йому серце.

Портрет цей він власноруч намалював на одній зі стін своєї убогої вітальні — ніби вона існувала лише для того, щоб нагадувати йому, що ніякий він не герд, а просто Геннадій — людина середнього (за місцевими мірками) віку й нікчемного становища в суспільстві. М-да… Але! Якщо вже справа розпочата, її слід довести до кінця — і довести гідно. Ідіотський принцип роботи свинцево-кислотних акумуляторів, проти якого справедливо бунтувала вся його природа, герд опанував швидко й назубок, разом з іншими основами земної електротехніки. Він буде (!) стерегти цей клятий коридор, невтомно аналізуючи його параметри під виглядом викладача електротехніки. А якщо знадобиться — опанує й адміністрацію та право, аудиторії яких розташовані в безпосередній близькості від кабінету креслення.

Щоправда, з географічною прив’язкою намітилися деякі зміни. Судячи з усього, час пасивного спостереження минув — настав момент переходити до активних дій. Ситуація загострилася й заплуталася. У гру вступили двоє землян. Непростих. І обидва зараз пильно дивилися на герда.

— Будь-які розмови на цю тему неможливі, — сказав він усім і самому собі. — Виступати від імені своєї планети я не уповноважений. Сан Санич, гадаю, теж. Крім того, наша місія на Землі — спостережна, будь-які дії потребують додаткового погодження на дипломатичному рівні.

Воєнрук схилив голову в напівуклоні, ховаючи хитрий погляд: — Погодження? Якщо вірчі грамоти ваших цивілізацій були оформлені за всіма правилами міжсистемних угод, — тут він обдарував герда ввічливою усмішкою, — то текст у них стандартний, і жодних обмежень щодо особистих розмов там немає, — і він обвів присутніх запитальним поглядом.

— Усі питання до Лариси Леонідівни! — розуміюче кивнув у відповідь Геннадій. — Вона вступила в контакт із вищими й поцупила граві-коридор.