2.2 Сан Санич, фізрук

Коли Пал Палич «ішов в атаку», про це знали всі. У підсобці кабінету охорони праці в такі дні бувало шумно, у шумі часто вгадувався якийсь знайомий мотивчик, а до курсантів в аудиторію виходив підполковник Семенов. В один із таких днів студенти неприховано веселилися: урок обіцяв бути захопливим — «сам» був явно напідпитку, а підполковник Семенов викладати не любив і не вмів.

— Розглянемо правила техніки безпеки в безпосередній близькості від автомобільних доріг! — надривно вигукуючи кожне слово, лаборант сердито вколочував канцелярські кнопки в демонстраційні плакати. Фраза вийшла довгою й правильно побудованою, тож студенти здивовано притихли: красномовство не було характерною рисою Семенова.

— Рябченко, — підполковник різко розвернувся до веселої кучерявої студентки в першому ряду й запитав: — Як повинен пересуватися мотоцикліст?

Рябченко підвелася. «Курсанти» знали, що підполковник надає перевагу відповідям стоячи. Витягуватися по стійці «струнко» дівчина не стала — велика честь! — натомість сперлася однією рукою на стіл, демонструючи аудиторії крутий вигин стегна. Клас загув, передчуваючи шоу. Дівчина тримала паузу, а Семенов червонів, і з серйозного виразу його темніючого обличчя ставало зрозуміло, що відповідь потрібна негайно. Шкода тільки, питання було надто загальним.

— А що саме ви маєте на увазі, Олексію Петровичу? — томно уточнила вона.

Семенов закипів і заокав помітніше, ніж зазвичай: — Відповідати на питання! Як повинен пересуватися мотоцикліст?!

Рябченко захлопала віями й тим самим мелодійним тоном відповіла: — Гадаю, відповідно до правил дорожнього руху, хіба ні?

— Неправильно! Сідайте, Рябченко! Мотоцикліст повинен пересуватися в застібнутому мотошоломі! — від невисловлених емоцій підполковник аж захлинувся. — Пояснюю! От дитина грається м’ячем, а м’яч побіг! На дорогу! А там мотоцик…! — він знову захлинувся так, що довелося відкашлятися, і додав сердито, прочищаючи горло: — Аварійна ситуація!

Поки він гарячкував і жестикулював: «Що за курсанти пішли!», аудиторія стримувала сміх із великими труднощами. Але тут, на біду, з підсобки спробував непомітно прошмигнути в коридор Пал Палич, наспівуючи «Ой у гаю за Дунаэм». Підполковник намір начальства зрозумів одразу, але зробити вже нічого не міг. Воєнрук уособлював собою зйомку уповільненої дії, і студенти отримали чудову можливість відволіктися від «мотошоломів» і продовжити собі життя кількома хвилинами здорового сміху.

Коли двері нарешті зачинилися, підполковник молодецьким окриком забезпечив відносну тишу в аудиторії, а воєнрук опинився в коридорі віч‑на‑віч із фізруком. Той і сам не знав, чого там затримався. Просто коли в аудиторії охорони праці починалося шоу, мало хто міг пройти повз.

Наткнувшись на фізрука, полковник загальмував: — Пр‑ру… Бачив, бачив ваші вводні, Олександре‑друже‑Олександровичу! Вчений ступінь із ксенобіології зі спеціалізацією по людству Землі? Одразу скажу — вражає! Ласкаво просимо! Ласкаво просимо до нашої тихої оби‑т‑телі! — Пал Палич гикнув, розвернувся на підборах і попрямував у бік туалетів, залишивши фізрука в розгубленому ступорі. На честь Сан Санича треба сказати, що зі стану шоку він тоді вийшов досить швидко й навіть із переходом на біг (у бік кабінету електротехніки).

Геннадій був зайнятий. Одна миленька першокурсниця саме підійшла уточнити зміст питання ознайомчого тесту. Деякий доброзичливець замінив у слові «триґер» літеру «ґ» на «п», і дурненьку підслали до викладача за роз’ясненнями. Група була технічною, дівчина в них була одна і, судячи з усього, приблудилася випадково. Чи варто казати, що розв’язки подій змовники чекали, затамувавши подих? Тож, щоб навести лад без непристойностей, Геннадію довелося застосувати весь свій шарм. Фізрук, що ломився у двері, був недоречним, але оскільки характер взаємин викладачів передбачав, що така поведінка могла бути продиктована крайньою важливістю й терміновістю справи, студентці, яка все ще твердили: «Але як же так! Тут же написано!», довелося зачекати.

Новини справді були важливими. Їхня терміновість, звісно, була умовною. Не витягати ж вояку з гальюна! Але завдання Геннадій зрозумів, і всю решту дня разом із фізруком чатував на воєнрука в коридорах. З їхньої затії, щоправда, нічого не вийшло, бо решту доби Пал Палич проспав на дивані в підсобці. А наступного дня, коли вони спробували вивести його на відверту розмову, вихідці з Ерину та Верину натрапили на таке щире здивування, що подумали: чи не зійшло на Пал Палича в стані алкогольного сп’яніння якесь одкровення, подібне до Ванги чи Джуни. З землянами таке трапляється, знаєте. Але й інше залишалося ймовірним — деградоване Управління цілком могло опуститися до набору соглядатаїв із соціально нестійких елементів…

На цьому питання про поінформованість землянина гості планети постановили вважати тимчасово закритим, а шанобливе звертання до фізрука на повне ім’я‑по батькові за воєнруком закріпилося й залишалося єдиним винятком із загальноінститутського правила.

— Олександре Олександровичу! Геннадію Олексійовичу! Ларисо Леонідівно! Про який коридор ідеться? — бадьорий голос належав чоловікові з військовою виправкою й привітним виразом обличчя, що входив до вчительської пружною спортивною ходою. В очах застуканих зненацька викладачів читалося щире здивування. І справа була навіть не в поставі — просто ніхто з них не пам’ятав Пал Палича тверезим.