2.1 Сан Санич, фізрук

Пожвавлена бесіда урвалася.

Ця земна жінка була така ж недотепна, як і всі інші істоти цього світу.

Фізруку набридло бути фізруком. Йому набридло складати плани уроків і виставляти оцінки в заліковки студентам, яких він ніколи не бачив. Люди як вид — матеріал цікавий, але він стомився. Він хотів додому, хотів сховатися й пересидіти на підживленні колективної свідомості хоча б кілька витків. На наступному розподілі він попроситься на будь‑яку іншу роботу, аби тільки вдома. Найімовірніше, йому відмовлять. З тієї простої причини, що його унікальну освіту й навички логічніше застосовувати на благо цивілізації там, де це найвигідніше. Ксенобіологів на Ерині мало, і їхнє навчання не надто багате на практику. Та й за престижністю ця спеціальність хіба що зрівняється з космофлотом. А престиж на Ерині дуже важливий. Не для отримання благ, які на Землі називають матеріальними. О, ні! Він важливий для збільшення шансів пересічної особини чоловічої статі на біологічне відтворення, а з ним — і на передачу у спадок клітинних знань.

Самки Еріну ніколи не боролися за рівноправність, на відміну від земних. Їхнє існування завжди було по‑королівськи лінивим, а статус — беззаперечним. За суспільним устроєм Ерин значно відрізнявся від цивілізації людей. Певну аналогію можна було провести з земними мурахами, що живуть за принципом розділеної свідомості. Сучасну людину цей принцип цікавить хіба що теоретично. Ні, мурахами займається цілий напрям місцевої науки — тут Сан Санич нічого не міг сказати. Люди, як видно, все ж здогадалися, що гомо сапієнс як особина колись мав здібності до телепатії, і лише з їхньою втратою втратив можливість підтримувати спільну свідомість усього живого. Але нинішня наука землян тільки починає помічати й фіксувати факти, що свідчать на користь колективного існування.

Що ж, якщо Земля колись визнає переваги єдності й запустить механізми, доступні їхній фізичній оболонці, то Ерин зі своєю розміреністю й цілеспрямованістю зможе стати гідним прикладом. Еринська модель з відсутністю конфліктів і конкуренції, завдяки розподілу життєвих призначень, цілком варта наслідування. Певні обмеження індивідуальності, зумовлені цим шляхом розвитку, фізрук визнавав, бо за останні роки на Землі трохи очоловічився. Сан Саничем, от, себе відчув. Хоч і знав, що за очі його інакше як фізруком ніхто не називає. Хіба що воєнрук — той ще фрукт. Землянин, але ознайомлений.

Полковник у відставці, воєнрук Павло Павлович Войнов, або просто Пал Палич, завжди був навеселі, усміхнений і рум’янощокий. Жартували, що він не помітив, коли його предмет «Військова справа» переформатували в «Охорону праці». Так чи інакше, єдино можливою формою одягу він і досі вважав військову форму кольору хакі (знаки розрізнення, щоправда, зняв).

Його помічник‑лаборант, підполковник у відставці Семенов, у всьому наслідував начальство: проповідував військову дисципліну й на роботу з’являвся виключно у формі. Хіба що не пив — був нирковим хворим. Полковник же, наливаючи, жартував, що «тверезими бувають лише язвенники» й реготав, як якийсь Толік із земної кінокласики. Лаборант на це улесливо всміхався й потихеньку прибирав із поля зору керівника муляжі гранат, справедливо вважаючи, що дрібний інвентар може потрапити під руку невчасно…

На догоду улюбленій професії Пал Палич дозволяв собі багато. Наприклад, замість уроку він міг запросто відвести курсантів, як він величав студентів, у тир. Для навчання прицільної стрільби з гвинтівки з положення лежачи. За успіхи він видавав їм значки «Ворошиловський стрілець» зі старих запасів, а вірний Семенов вигадував способи відобразити необхідність стрільбищ у планах уроків як лабораторні роботи.

Загалом, воєнрук був дивакуватою людиною. Коли Сан Санича розподілили до коридору, він дуже швидко зійшовся з Геннадієм, який прибув на позицію двома земними роками раніше, а вічно піддатого Пал Палича, як усі новенькі, намагався чемно обходити. Оскільки кабінет охорони праці містився в центральній частині нового корпусу, і викладачі користувалися різними виходами, не траплятися воєнруку на очі Сан Саничу не становило жодних труднощів. До одного пам’ятного дня…