Глава 12

Аня

Квартира у Стаса велика та світла. Білі стіни розбавляють кольоровими барвами розвішані картини. Тропічні ліси вигідно виділяються на фоні усього й підкреслюють тепло помешкання. За коридором тягнеться кухня та дві кімнати. Одна, я так розумію — спальня, інша ж вітальня. Тут також світлі стіни, підлога, поряд з вікном стоїть великий кутовий диван, а його  прикрашають соковиті зелені ковдри та подушки. В кутках стоять високі пальми. На стелажах, котрі по обидва боки розмістилися від телевізора, стоять цікавих форм свічки, міні кактуси, книги, вази та статуетки. 

— Не соромся, — твердо каже Оля та тягне мене за собою на диван. 

— Не буду, — киваю.

— Стасе, — кричить дівчина поки хлопець пішов на кухню. — Зроби нам з Анею чай.

З кухні лунає нерозбірливе обурення, але потім чую шум увімкненого чайника. Хмикаю. Таки я мала рацію, сімейка ще та. 

Потім Оля повертається до мене й мило усміхнувшись, запитує:

— І як же так сталося, що ти тепер дівчина Стаса? 

— Ти чула як, ваша бабуся страшна людина, мабуть, якщо твій брат так боїться її прильоту. 

Дівчина сміється:

— О, насправді вона чудова. Чоловіків не дуже любить, але мій брат єдиний для неї ідеал. Просто…вона специфічна. Не пече пиріжки і не загодовує онуків. А ще дуже любить палити та червоне вино. Власне, тому й тато не літає до неї. Він за здоровий спосіб життя. 

— Хм…— промовляю під ніс. — Буде складно?

— Я думаю ви подружитеся, — впевнено заявляє. — Вона любить сильних людей.

З подивом оглядаю її.

— Сильних? 

— Так.

— Ти вважаєш мене сильною?

Оля зітхає. 

— Я не знаю, що стало причиною твоєї поведінки, не знаю, що було у твоєму минулому, але те, що ти сильна, це точно. Я звикла на когось покладатися, а ти ні. Ти намагаєшся впоратися з усім, що встає на шляху, це я точно побачила. І не відмовляєшся від власних думок чи принципів, попри те, що тобі тисячу людей намагатимуться довести, що ти не права. Це…робить тебе сильною.

Я шокована. А ще…стає якось гірко. На душі з'являється важкість. Я не вважаю себе сильною. Впертою? Так. Егоїстичною, зухвалою, людиною, котра піклується лише про себе — теж так. Брехнею не займаюся, тож чудово усвідомлюю свої мінуси, але нічого не можу з цим вдіяти. 

— В минулому я зробила багато помилок, — сухо вимовляю. — І всі вони привели мене сюди. Тож, мабуть, іноді варто прислухатися до чужих думок. Не всі бажають тобі шкоди.

Оля раптом обіймає мене. Завмираю та не можу вичавити з себе ні слова. Давно мене не обіймали. Ось так, просто, тепло і лагідно. 

— Я знаю, що ти хороша. Ти знай теж. 

Поряд з нами лунає голос Стаса, повний сарказму та зухвалості:

— Вона така ж хороша, як зима посеред літа, Оль.  Ваш чай.

Дівчина відривається від мене, дивиться з ніжністю, а потім з докором на брата:

— Фу, — кривить милий носик. 

Я змовчую, кинувши на хлопця роздратований погляд. Навмисно не дякую йому й беру чашку гарячого напою. 

— Хочу дізнатися, коли ми летимо до бабусі? — весело запитує Оля.Так дивно, вона…не проти цього всього? Не дивується, не обурюється… 

Стас сідає на диван, окидає нас обох прискіпливими та задумливим поглядом, поправляє темне волосся й сухо хмикає:

— Закінчу роботу й одразу. 

— Це може тривати довго. Тоші коли скажеш? 

Хлопець закочує очі.

— Сама скажеш. Ти ж його тягнеш. 

Дівчина зіщулює погляд.

— Та питань немає. 

Я ж лише спостерігаю за ними обома. В голові купа питань стосовно роботи Стаса і брехні про прибиральника. 

— Що? — раптом ледве не рикає до мене Стас.

— А що? — уїдливо перепитую. 

— Ти пропалюєш мене поглядом.

— Готуюся до ролі дівчини, — зухвало відрізаю. 

— Ей, ви вбиваєте одне одного поглядами, а не дивитися як закохані, — сміється Оля. — Вам потрібно проводити більше часу разом.

— Ні в якому разі! — вигукую я.

— Ні за що! — це вже Стас. 

— Оу, — буркає Оля. 

— На місці розберемося. Вона за це гроші отримає, твоя хороша, — фиркає та встає. — Я в душ. Оль, даси їй одяг, спати ляже тут, у вітальні. Ковдри знаєш де. 

Після цього хлопець зникає за одними з дверей, а дівчина дивиться на мене винувато.

— Пробач. Він просто….він не завжди такий.

Стенаю плечима. Поведінка Стаса мене не ображає, мені чхати як він себе поводить. Я не просила його бути милим і привітним. Кашляю, Оля одразу стурбовано дивиться на мене.

— Може все ж у лікарню?

— Краще розкажи мені, ким працює твій брат? 

Оля закусує губи.

— А що він сказав? 

— Що він прибиральник у Вайсман Міст. 

— Ага-а-а…— промовляє обережно. 

— А твій Тоша його помічник, — хмикаю. — Вперше чую, що у прибиральника помічник. Оля відводить погляд й втуплюється у чорний екран телевізора. 

— Якщо він не сказав, то  і я не можу, пробач, — щиро відповідає. 

— Ок, не проблема, — відмахуюся.Ні, то ні. Розберуся потім.  — Стосовно Тоші, ти знаєш, що ти йому подобаєшся? 

Дівчина навіть сідає рівніше.

— Подобаюся?

— Так. Коли ми були у лікарні, він так дивився на тебе… Якщо і тобі він симпатичний, може варто дати шанс?

Світлі очі дівчини стають сумними. Вона допиває чай мовчки й важко зітхає:

— Вони з братом друзі. Колись, у дитинстві, я була закохана у Тошу. У п'ятнадцять зізналася, але він сказав, що я йому, як сестра. 

Хмикаю й уважно слідкую за ніжними червоними щоками Олі:

— Повір, тоді може було й так. А зараз…

— А зараз, — двері ванної відкривають з гуркотом, — ти припиниш лізти у життя моєї сестри, — Стас на порозі, практично голий, лише у штанах. 

Мабуть, бідний, не приймав душ, а стояв під дверима і слухав нашу розмову. 

Я швидко оглядаю його тіло, підкреслюю собі в голові ідеальний стан, твердий прес та м'язи грудей. Він не качок, але виглядає соковито, особливо враховуючи засмагу.