Розділ 3

До квартири добираюсь попуткою, беру в руки вже зібрану валізу і їду до лайнера, який стане моєю домівкою на найближчі півроку.

Як не намагаюсь, та не можу позбутись нав’язливих думок. Не можу не думати про нього. Про них двох. Весь час аналізую минаючий день, шукаю в недрах пам’яті хоч якісь підказки, коли вони могли міняти один одного. Прислухаюсь до себе, щоб зрозуміти, хто саме з них двох був поруч, коли бунтували мої метелики від випадкового дотику, коли серце завмирало, вартувало йому лише подивитись на мої вуста, та чия саме рука міцно тримала мене, посилаючи іскри по всьому тілу.

Я можу і далі катувати себе цими спогадами, та це не змінить того, що ця історія закінчилась так і не почавшись. Хоч ми і були обмежені у часі, та я не вірю, що ми б змогли просто обірвати цей зв'язок, хімію хай там як називають ці почуття. Я ніколи не дізнаюсь, що саме керувало ними у цій грі, і кого з них я б вибрала, якщо довелось робити вибір, тому просто відпускаю їх обох, відпускаю спогади, залишаючи собі лише відчуття.

- Свєтік, ну нарешті ти приїхала, - в каюту вривається Машка і міцно обіймає мене.

- Якби я не боялась, що ти зарані запряжеш мене до роботи, то може я б і приїхала раніше, - відповідаю подрузі.

Хоч ми і сміємось, та обидві знаємо, що це правда. Маша дуже відповідально ставиться до роботи, і з’явись я хоч трохи раніше, то вже б потопала в її настановах, а за такої ситуації весь її робочий запал чекає на мене лише завтра.

Цей шалений день ніяк не скінчиться, бо замість того, щоб відпочивати, я піддаюсь на вмовляння подруги і вже крокую на вечірку для персоналу. Втішаю себе, що може воно і краще,  танці під гучну музику, зустріч зі старими друзями, з якими вже працювала, та нові знайомства.

Баси так влучно співпадають з ритмом мого серця, що я забуваю про всіх навкруги і починаю рухатись в такт музиці, відпускаючи себе.

Беру з рук подруги, якийсь чудернацький напій, та по кольору не можу зрозуміти, що воно таке.

- Це смачно, - каже подруга, у відповідь на мій збентежений вираз обличчя. - Цього разу, у нас новий бармен. А точніше два, - киває у бік бару, де Ітан та його копія підкидають у повітря пляшки з напоями, влаштовуючи шоу.

Я завмираю, та не від шоу, а від того, що побачила їх разом, пліч-о-пліч. Роздивляюсь кожного по черзі, та навіть сама не знаю, що намагаюсь побачити, поки не зустрічаюсь з ними поглядом. Одним жартівливим, та другим - пронизуючим наскрізь.

- Правда, красунчики?! Я б від одного не відмовилась, - сміючись, штовхає мене ліктем подруга. - А може навіть і від двох.

Чесно кажучи, я ненавиділа геометрію у школі, постійно списуючи контрольні роботи у відмінника за сусідньою партою, та навіть я впевнена, що такої геометричної фігури не існує.

Вітаю, дорогі читачі! 

Ця невеличка історія була написана для конкурсу про любовний трикутник і мала обмеження по кількості сторінок, тому вона може здатись трохи скомканою (і я буду це виправляти аби історія була більш детальною та яскравою).

Та все одно я не змогла відпустити головних героїв тому вона має відкритий фінал, а це означає, що буде продовження пригод цієї трійці вже на круїзному лайнері.

Радо запрошую вас підписатись на мою сторінку аби не пропустити новинки.