Розділ 1

На годиннику майже десята, а отже я маю лише одну безпечну годину, для засмаги, поки сонце не почне нещадно плавити все на своєму шляху, будь то асфальт або шкіра туриста, що вирішив за один раз спіймати всю засмагу. Ретельно втираю захисну олійку у свої бліді окорочка і сподіваюсь, що не піджарюсь на сонці, як та нещасна качка, яку я приготувала на минуле Різдво.

Розстилаю пляжний рушник, зручно вмощуюсь п'ятою точкою догори і відчуваю, поки що ніжний, дотик сонця. Можна було б орендувати шезлонг, та зараз мені хочеться бути ближчою до природи, відчути тепло, яке йде від піску, а не від розпеченого пластику. Тим паче, що попереду у мене шість місяців життя, у замкнутому просторі круїзного лайнеру, де не світить мені, а ні пісочок, а ні пальми.

Цей круїз буде третім в моєму заліку, та я ніяк не звикну, що треба так довго тіліпатись посеред океану, в човнику довжиною більше ніж двісті п’ятдесят метрів. Я не шкодую, що погодилась на пропозицію Машки працювати аніматором в її команді, просто треба трохи відпочита, та налаштуватись на робочий…

- Та ви знущаєтесь! - обурююсь голосніше, ніж треба, але не можу себе стримати, коли повз пробігає гучна компанія і щедро посипає мене піском. 

- Вибачте, - чую голос поряд і відчуваю прохолоду від тіні, що стоїть наді мною.

Я ледве зручно вмостилась, тому принципово не піднімаюсь і не обертаюсь, але тянусь руками, щоб струсить пісок, що прилип до шкіри завдяки олії. 

- Я допоможу, - не встигаю зреагувати, як чужі руки починають струшувати, прилипші до моїх ніг та стегон, піщинки.

- Зовсім здурів? - верещу і підриваюсь на ноги, бо тут вже не до відпочинку, коли якийсь нахаба лапає тебе посеред пляжу. 

Очікую побачити кароокого чорнявого турка, які залицяються тут до кожної іноземної туристки, та моя матриця дає збій, коли бачу перед собою сяючі блакитні очі, широченну усмішку, та світло-русяве волосся, що вже трохи вигоріло на сонці.

- Оу! Вибач, - піднімає догори руки показуючи, що більше не торкається мене.

Хочу посміхнутись красунчику у відповідь, але тримаю марку ображеної особи. Нахиляюсь, щоб обтрусити пісок, та він ще більше чіпляється, але вже з моїх власних рук.

- Треба змити його водою, - вказує на море, та ніяковіє, коли бачить дебош, що влаштували його друзі.

- Ітане, давай швидше, - кричить один із хлопців, а мій новий знайомий лише відмахується від нього.

- На тебе чекають друзі. Я в порядку, це всього лише пісок, - не витримую і посміхаюсь йому. - Приємно було познайомитись, Ітане, - звертаюсь до нього на ім'я, що почула від його товариша, та рушаю до води.

Вода тепла, наче парне молоко, тому замість того, щоб змити набридливий пісок, я пірнаю під воду і пливу у протилежний, від шумної компанії, бік.

- Ти не сказала, своє ім'я, - хапаюсь за серце, коли поруч винирює мій новий знайомий. 

Ну навіщо ж так лякати?! Я і так, не можу розслабитись у воді, очікуючи, що ось ось над водою з'явиться плавник кровожерливої акули, яка так і норовить поласувати неуважними кралями у цвітастих купальниках.

- Вибач, не хотів тебе налякати, - знову піднімає руки.

Якщо ти не хотів мене налякати, в черговий раз, то не треба було і пливти за мною - подумки лаюся на хлопця.

- Лана, - відповідаю, називаючи скорочений варіант свого імені, бо моє повне ім’я Світлана, чомусь визиває у іноземців речові проблеми. 

- От тепер, і мені дуже приємно познайомитись, - відповідає і пливе на спині поруч зі мною.

Ми деякий час розмовляємо, поки плаваємо, та Ітана починають кликати друзі.

- Давай зустрінемось ввечері, погуляємо і продовжимо розмову, - пропонує хлопець.

Не думаю, що варто це робити, тому просто хитаю головою. Післязавтра, я вже маю бути на кораблі і не бачу сенсу, витрачати час на хлопця, якого більше не побачу.

- Я скоро вже їду, тому не думаю, що це гарна ідея, - вирішую пояснити своє рішення. - Але якщо ми зустрінемось ще раз, то обов'язково прогуляємось містом, - додаю слідом, даючи собі шанс, адже хлопець гарний, та на диво, чемний.

- Тож покладемося на долю? - запитує посміхаючись. - До скорої зустрічі, Лана.

Він посміхається і пливе у бік пляжу, де на нього чекають. А я, як хижачка, тримаюсь на воді, і проводжаю поглядом здобич, яку сама і відпустила. Він виходить з води, і я зависаю, розглядаючи широкі плечі, підкачані м'язи, і міцні руки, що ловлять у повітрі м'яч для волейболу.

Спека спадає і ближче до вечора йду у найближчий торгівельний центр. Навмисно купляти нічого не збираюсь, але пройтися по магазинам дуже цікаво. Зупиняюсь біля лавки з морозивом, щоб поласувати своїм улюбленим манговим смаком, і бачу того, про кого думала весь день. Звісно ж, що я вже встигла зробити собі взбучку, за те що відшила такого красунчика, хоча і був шанс цікаво провести останній день на березі. Коли хлопець піднімає очі, машу йому, та у відповідь отримую лише змах руки і він знову переводить погляд на свого співрозмовника. До мене він не поспішає, тож беру долю у свої руки і підходжу сама.

- Привіт, Ітане,- вітаюсь і по дитячому знову машу йому рукою. - Виявляється, від долі не втечеш.

- Привіт сонечко, - відповідає посміхаючись мені і прощається з товаришем.

Наслідуючи мій приклад, Ітан обирає для себе шоколадне морозиво і ми не поспішаючи рушаємо на прогулянку вздовж набережної. Вдаю із себе звичайну туристку, ділюсь враженнями про відпочинок, сміюсь з жартів хлопця та весело проводжу час.