БожевІльна

3 Кохання-зітхання

Наступного дня Яна була налаштована на рішучу розмову, але побачивши Анатолія біля головного входу в університет – її впевненість вмить розсіялася. ЇЇ налякав його пронизливий погляд, такий незвичний. Він наче зазирав їй в саму душу, шукаючи якісь відповіді.

«О, ні, невже він справді закохався? Невже він справді хоче пов’язати зі мною своє життя?».

Руки так тремтіли, що приборкати їх вдалося тільки  запхавши глибоко у кишені джинсової куртки. Просто пройти повз було б дивно і неввічливо. Довелося імпровізувати.

— Привіт! Як справи? Знаєш, я вже запізнююся на лекцію, давай потім поговоримо, - на одному диханні випалила Яна і чмокнувши його у щоку, в мить зникла за масивними університетськими дверима.

        «Ні, я не зможу поговорити з ним. Так і буду мовчати все життя. Міра зв’яже мене і змусить мене вийти заміж. Так і проживу я своє жалюгідне життя. Мовчки!»

        Вона думала, що у них взаємна домовленість - просто проводити весело час. Коли все змінилося? Вона намагалася згадати найменші натяки, погляди, слова. Наче все було нормально, все як завжди.

        Стіни університету давили на мозок і наче сповільнювали плин часу. Хотілося якнайшвидше вийти з цієї обителі мертвих надій і похованих амбіцій.

        Тож щоп’ятниці, щоб відновити свої сили і віру в життя  після виснажливих лекцій, дружня компанія на чолі з Мірабеллою йшла в якесь затишне місце щоб весело провести час. Місця для цього інтелектуального виду відпочинку вибирали зовсім різні. Іноді це був клуб, зазвичай таке траплялося раз на місяць, коли на банківські картки падала довгождана стипендія, або гендель з дуже демократичними цінами на випивку. Але найчастіше вони йшли до когось у гуртожиток або на квартиру до Міри. Її мати дуже толерантно ставилася до таких посиденьок. Та й вдома вона бувала не так часто. Кар’єра покоївки в готелі забирала дуже багато сил і часу.

        Яна стояла тримаючи руки у кишенях. Здавалося, що  так вона проходила увесь день. Осінній холод пробирав до кісток, а вона досі носила свою улюблену затерту джинсову курточку з секонд-хенду, яка гріла лише душу, а не тіло. Міра, завершивши дуже важливу розмову по мобільному, кинула його у свою бездонну сумку-мішок оранжевого кольору і почала шукати сигарети. Всі запізнювалися, тож вони стояли лише двоє переминаючись з ноги на ногу.

— Нарешті! – Міра переможно дістала з сумки пачку сигарет і знову завмерла в роздумах, - може у тебе є запальничка, в мене в сумці нічого знайти не можливо.

        Яна мовчки дістала з кишені дешеву запальничку і простягнула подрузі. А вона, в свою чергу пригостила її сигаретою.

Трохи повагавшись Яна запитала:

— Тобі щось відомо про це, - вона показала на безіменний палець на правій руці.

        Міра просто засяяла.

— Ні, поки нічого. Але а придумала таку схему. Я занесла Анжелі з ювелірного ванільних еклерів і попросила її дізнатися більше про обручки. Так от. Вона подзвонила Борі і сказала, що щось не те з тими обручками, і їх потрібно обміняти. Типу на заводі знайшли брак і типу камінчики обсипаються. Коли вони принесуть обручки на обмін, вона запитає, на коли потрібно їм ці обручки. Розумієш?

— Ага, - махнула головою Яна і видихнула трохи сивого димку. Міра так захопилася розповідями, що навіть було страшно питати ще якісь подробиці, бо гляди ця дівка не замовкне до самої ночі.

— Я думаю, що хлопцям варто якось натякнути, ну щоб вони зрозуміли, чого ми хочемо. Чи це мають бути квіти і ресторан, чи сюрприз, чи може ми десь поїдемо, в якесь романтичне місто…

— Бердичів?

— Що?.. Та от, чого ти хочеш? Квіти і ресторан?

— Я хочу не виходити заміж, - пробубніла Яна і затоптала ногою недокурену сигарету.

— Хахаха! – холодне осіннє повітря сколихнулося від дзвінкого сміху Мірабелли.

        Та помітивши, що Яна не жартувала, сміх вмить обірвався і на секунду запанувала тиша.

        «Ну і нащо ти їй це сказала? Тепер  в дівчини перегоріли всі мікросхеми в голові».

— Та звісно хочеш! – оговтавшись промовила Міра, -  ти просто ще не знаєш. От побачиш обручку і тоді все зрозумієш. А раптом більше ніхто не запропонує? Знаєш, дівчата прикладають дуже багато зусиль, щоб хлопці зробили їм пропозицію, а тут в нас з тобою такий сюрприз. Вони самі вирішили одружитися! Самі! Розумієш?

        Яна хотіла щось відповісти, але з-за масивних дверей показалися дві чоловічі фігури, одягнені у шкіряні куртки, майже однакові. Вони повільно йшли сміючись з власних жартів. Яна пильно дивилася на Анатолія, і коли він підійшов ближче, з жахом помітила, що на його обличчі дурнувату посмішку, а очі якось дивно блищали.

«О ні! Він справді… О ні!» Він дивився просто на неї не відводячи очей. Потім ніжно поцілував.

        Як же Яні не хотілося кривдити такого хлопця. Він був зовсім непоганим. Найкращим хлопцем з усіх, кого вона знала. Хоча він з усіх сил намагався злитися з натовпом недолугих ідіотів, які чомусь вважали себе справжніми чоловіками. І на щастя але це в нього не завжди виходило. М’яка вдача та розважливість завжди вирізняли його серед інших. Насправді він не любив шумні вечірки, а волів би провести вільний час переглядаючи фільми. І вони не один раз так робили. Він насправді дуже хотів навчатися і пишався тим, що вступив на факультет електроніки. А тепер він хоче одружитися! Чому?




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше