Глава 30

 -Білявко?- тихо перепитала в Гліба. Він також напружився та слідкував за реакцією батьків. Хлопець повернув до мене голову та кивнув. Мама весь час сиділа опустивши голову та нервово перебирала пальцями. Схоже ця її звичка перейшла і мені.

-Гаразд, дивіться!- переводить тему Дана Богданівна. Жінка перевертає сторінку та показує далі фотографії.- В цей день ми знову зустрілися з дівчатами. Вони були тоді в клубі…

-Мене тоді затягнули в той дурний клуб. Я б краще віддала тоді перевагу якійсь книжці або прогулянці!- перервала жінку мама. В цей момент я її розуміла, бо також віддаю перевагу книжці або якомусь фільму зараз ніж вечіркам.

-Але якби ви тоді не пішли, то Інна б не зустріла Кирила,- відповіла жінка усміхаючись.

-Дядька Кирила?- перепитав хлопець. Він здивовано дивився на свою мати наче не міг повірити її словам.

-Так, дядька Кирила. Пам’ятаю він тоді приїхав по вас. Кирило був найкращим другом Агати та твоєї мами. Макс також був з ним знайомий вони навчалися в одному університеті на одному курсі, але ніколи близько не спілкувалися, а після того вечора ми почали більше спілкуватися. З часом в нас зародилася велика компанія, Інна почала зустрічатися з Кирилом, Агата з Денисом.

-Тітка Агата зустрічалася з вашим братом?- запитала я в Максима Станіславовича.

-Так, в них важка історія, яка стосується тільки їх,- коротко та стримано відповів чоловік.

-Зрозуміла. Що були далі?- розгубленно перевила тему я. 

-Далі Андрій зробив мені пропозицію та ми зіграли невеличке весілля, після нас одружилися Інна та Кирило і можна сказати ми майже водночас з нею завагітніли. Гліб старший від Дем'яна на місяць. Через рік твоя мама та тітка агата кудись поїхали, і наше спілкування зменшилося до нуля. Важко було це сприймати, бо за три роки вони стали мені дуже близькими подругами, а особливо Ліза,- відповіла жінка сумно усміхнувшись. В мене було відчуття, наче від мене щось приховали чи що.

-Виходить ще через рік твоя мама народила тебе?- не очікувано  запитав Максим Станіславович. Він їв свій десерт та зосереджено стежив за мамою, яка чомусь почала ще більше нервувати.

-Виходить, що так. Бо після вчора мені було 18,- відповідаю та краєм ока спостерігаю за жінкою. Вона нервово бере в руки склянку з водою та робить ковток води.

-Цікаво, в мого сина та дочки також після вчора було день народження,- задумано відповідає чоловік. Він відкладає вилку та спирається на спинку крісла. Мама вже насуплено переварює інформацію, що тільки що почула.

-Виходить ти старша за Майю,- знову перевила тему Дана Богданівна.

-Майю? Я чомусь думала, що Мая це повне ім’я подруги,- розгублено відповіла я.

-Ні, правильно Майя. Маєю її всі називають з дитинства, це пішло від Гліба. Він не міг повністю правильно вимовити її ім’я, і почав називати її Мая, а за ним і всі інші.

-Пам’ятаю ти завжди хотіла назвати свою дочку Майя,- сказала мама та легенько посміхнулася.

-Так, я всі вуха вам прогуділа. Пам’ятаю як ми сиділи, я тоді була на 4 місяці першої вагітності, говорили як назвемо своїх доньок та синів. Ти тоді дуже хотіла назвати свою дочку Кірою, і все-таки назвала. Ще пам’ятаю, що ти хотіла, щоб вона була твоєю копією, розумна, смілива. І справді твоя дочка дуже схожа на тебе, хоча зовні так не скажеш.

-Так, в дитинстві я цю схожість не завжди бачила, але з часом вона проявилася,- відповіла мама та тепло глянула на мене. Щось всередині вкололо, і майже одразу зникло.

-А де твій батько?- не очікувано запитав Максим Станіславович, і водночас він надто пильно мене оглядав, наче щось шукав в мені. Від такого запитання я добряче розгубилася, бо навіть не знала що відповісти. Мама також сиділа мовчки та нервово перебирала пальці.- Кіро?

-Я не знаю про свого батька нічого. В мене його з дитинства не було,- швидко та коротко відповіла взявши склянку та зробивши пару ковтків води я подивилася на маму. Вона важко ковтнула та провела рукою по шиї.

-Що за запитання, Карпенко?- обурилася вона різко та подивилася на чоловіка. Він перевів свій погляд на неї та почав пильно розглядати. Від такого погляду й мені стало ніяково, він був надто… надто... надто інтимним!- Я ж не запитую в тебе чи твоїх дітей де їхня матір! І ти не став таких запитань моїй дочці, зрозумів?!

-Запитуй, я не забороняю. І не бісися ти так, це просте дружнє запитання,- на слові дружнє чоловік змінився наче в голосі.

-Заспокойтеся, ти краще, Ліз, розкажи як в тебе справи. Ми все-таки майже 19 років не бачилися,- перевів тему Андрій Романович.

      Години пролетіли настільки швидко, що ми аж не помітили. Мама розповідала як стала адвокатом, і я дізналася багато цікавого про неї. Ми з Глібом також поділилися своїми успіхами, і те що я дізналася про хлопця здивувало мене. Я звичайно знала, що він жив деякий час в Лондоні, але не знала, що він там був з Дем’яном. А ще я не знала, що він там практикувався та навчався деякий час. І коли настав час йти вже, ми з матір’ю вийшли одночасно. Гліб дуже хотів піти з нами, але все ж залишився з батьками на вечерю. 

Гліб

     Коли Кіра вийшла зі своєю мамою за двері я наче відчув якийсь кубок в горлі. Сьогодні за цим обідом я дізнався багато цікаво, а ще я бачив своїх батьків щасливими. Щасливими… давно я їх такими не бачив, і коли мама запропонувала залишитися на вечерю я не роздумуючись залишився, бо хотів більше бачити їх такими закоханими чи що. Мама готувала вечерю поки батько мив посуд… мив посуд! Давно такого вже не було в нашій сім’ї, тому коли Мія проснулася ми разом зателефонували Маї та запросили на вечерю. Дівчина прийшла доволі насторожена та дуже здивувалася картинці яка була на кухні. Мама, тато та Мія готували вечерю, і сестра звичайно ж приєдналася до них. Ця картинка нагадувала мені давні часи, коли не було ось цих холодних масок та надмірної опіки. Таке відчуття наче повернення Кіриної мами змінило все. Коли ми нарешті сіли за стіл, мама принесла наші дитячі альбоми та весело розповідала всякі історії. Батько також сміявся та поводив себе не так як завжди. Згодом після вечері я мав йти по Кіру, я довго думав вчора куди ж її зводити й все ж вирішив.