Глава 26

      За нами приїхав Дем'ян, бо наша вечірка з Єгором мала відбутися в якомусь клубі, якщо не помиляюся. Всю дорогу Діна та Дем'ян весь час підколювали одне одного. Мая навпаки сиділа якась задумана та весь час дивилася в вікно. Сестра сиділа та клацала щось у своєму телефоні та посміхалася, а я весь час згадувала про Гліба. Я не бачила його цілий день, і це мене натужувало. А якщо з ним щось трапилося? А якщо він таким чином, не дай Боже, прощався зі мною? В моїй голові було аж занадто якщо, і всі вони крутилися один за одним. Коли ми приїхали, я одразу почала оглядатися. Я мала рацію, це був нічний клуб і зараз біля нього зібралося кучею народ, щоб пройти. Ми з дівчатами вибралися з машини та попрямували до входу, а Дем'ян тим часом поїхав паркувати машину десь поблизу.

     Коли черга дійшла до нас, охоронець одразу почав оглядати нас з ніг до голови та підозріло звузив очі. Між нами дівчатами тільки я мала вже 18 років. 

-Паспорт є?- запитав чоловік. Дівчата не очікували такого, але я так. Звичайно в деяких нічних клубах будуть запитувати чи є нам 18. Поки подруги кліпали очима, я витягнула свій паспорт. Чоловік швиденько пробігся по ньому очима та кивнув.- Ваші?

       Ось цього я вже не очікувала. Дівчата поряд зі мною напружилися ще більше, і почали переглядатися. Діна щось почала набирати у своєму телефоні, але не встигла вона заговорити як до нас підійшов її брат. Він витягнув свій паспорт та показав його охоронцю.

-На це ім'я і ще одне було сьогодні замовлено столик,- сказав він. Охоронець щось почав перевіряти, а Діна почала розпитувати щось у свого брата. Коли охоронець нарешті повернув на нас увагу, він заговорив.

-Вибачте, Дем'ян Кирилович, не знав,- чоловік простягнув хлопцю назад його паспорт та пропустив нас нарешті. 

-Дем'ян Кирилович? Ти тут часто буваєш?- одразу голосно запитує Віола. Її голос звучав якось так дивно... Обурливо чи ображено? Не знаю.

-Як з язика зняла!- кричить Діна, щоб ми почули її. Навкруги гучна музика, і тому важко почути, що вони ще там говорили.    

       Я давно не була вже в клубах, бо рідко ходила в них. Останній раз, коли я відвідувала такі місця вечір закінчився погано, це було ще в Лондоні. Ми тоді з Віолою страшне напилися, як згадую який страшний біль був зранку, як Данило нас відчитував, то аж погано стає. Неочікувано відчуваю біля себе чиюсь руку. Це виявляється Мая, її очі бігають взад перед і вона трішки кривиться.

-Ніколи не була в таких місцях!- кричить, щоб її було чутно. На лиці дівчини можна одразу прочитати невдоволення, і якийсь... Страх? 

-Не любиш такі місця?- запитую. 

-Ні, можна сказати ненавиджу їх. А ти?

-Я також не люблю такі місця. Не комфортно мені тут, краще б віддала перевагу тихій обстановці.

-Розумію, зараз би якесь кіно або фільм подивитися, а ще поїсти улюблене плодоягідне морозиво,- каже дівчина з замріяною посмішкою. 

       Біля нас появляється з нізвідки Данило, чим лякає Маю. Вона невдоволено пирхає, чим викликає в мене посмішку. Хлопець починає когось шукати очима в заді нас, і коли знаходить я одразу розумію хто це. Він усміхається та йде до них на зустріч. Ми зупиняємося, бо розуміємо, що далі не знаємо куди йти. Коли вони підходять Дем'ян каже, що наш столик на другому поверсі. Ми починаємо підійматися, і коли я бачу Єгора розумію, що це наш столик. Але на жаль хлопець був не сам, а з якимись дівчатами. Одна сиділа притулившись до нього, і її руки блукали по його тілі. Мая біля мене сильно напружилася, напевно від побаченого. Коли ми підходимо до столика я сідаю поряд з подругою. 

-Привіт,- вітається хлопець. Його дівчина стріляє в нас невдоволений погляд, що викликає вже в мене самої невдоволення. 

-Привіт,- вітаюся. Я вітаю його ще раз з днем народження на що він відповідає тим самим. 

       Дівчата сідають біля нас, а точніше Віола. Діна з моїм двоюрідним братом сидять разом і про щось говорять. Дем'ян своєю чергою сів біля іншої дівчини. Вона одразу притулилася до нього, і я побачила що Ві одразу напружилася та відвела погляд. Ми з Ем замовляємо безалкогольні коктейлі, а Віола навпаки чим сильно дивує мене, і Даню. Через деякий час це все приносять, і я вирішую запитати де Гліб.

-А де Гліб?- хлопці переглядаються і збираються відповісти, як замовкають. 

-А он і твій Ромео, Джульєтта,- каже з насмішкою Дем'ян. Його веселий погляд спрямований вперед, і я одразу ж повертаюся. 

       Гліб в чорних джинсах, світлій футболці, а ще на ньому шкіряна куртка. В його руках величезний букет ромашок. Я підіймаюся та йду йому на зустріч, коли ми зупиняємося одне навпроти одного то наче завмираємо. Його темні очі досліджують мене з ніг до голови, і коли погляд хлопця зупиняється на моїх очах, я бачу дике бажання. Бажання яке відчуваю також, і я дуже сподіваюся, що він його бачить. Не знаю скільки ми так стоїмо, можливо хвилину, дві, три або навіть десять. 

-Ти неймовірна, колючко,- каже хрипким голосом. 

-Я знаю, ти також,- я відчуваю як починають рожевіти мої щоки. Дідько! Хоч би він не бачив цей рум'янець. 

-Це тобі,- він простягає мені мої улюблені квіти, і я одразу їх приймаю.

-Ти скоро з нашої кімнати оранжерею зробиш,- жартую та посміхаюся. А справді, ми з дівчатами сьогодні ледь розтавили ті всі квіти. Прийшлося позичати вази, і дай Боже, щоб ми не забули де чия.

-Ти читал...

-Так, я читала записку. І я скажу лише одне,- я підходжу ближче до хлопця. Відчуваю, що він напружується, але старається не подавати вигляду. Я стаю на пальчики та тягнуся до його вуха. Дихаю в його шию і відчуваю як по його тілі біжить табун мурашків.- Я також кохаю тебе, Гліб Алчевський!

       Хлопець завмирає і через декілька хвилин повертає голову до мене. Його погляд здивовано дивиться на мене і я посміхаюся. Він декілька разів кліпає наче не вірить в почуте. Гліб наближається до мене і нахиляє трішки голову.

-Повтори ще раз!- просить, і кладе свою руку на мою талію. Він ніжно її гладить чим викликає в мене ще більше бажання.