Глава 25

      Що в біса значили її слова? Вони досі не могли вийти з моєї голови ,,Пробач мені, пробач..." ,,Пробач мені, пробач..." Вони знову і знову крутилися в моїй голові, навіть холодний душ не міг їх викинути. Вимкнувши воду я беру рушник та обмотуюся. Потім підходжу до раковини та відкриваю шафку, яка висить з лівого боку. Витягую з нижньої полички фен та беру термозахист. Моє довге волосся потребувало довгого догляду. Одна справа помити його, а інша була висушити. Сушка займала доволі багато часу, інколи я навіть до кінця не досушувала, бо не встигала. Але два місяці тому я відстригла його. Зараз моя довжина доходить ключиць, і мені це дуже подобається. Я не думала, що від стрижки буде стільки плюсів. Один з них, це те що я трішки зекономлю на шампунях, масках, кондиціонерах, скрабах і так далі. Друге, це те що воно не займе тепер багато часу, і сушити його стало легше. Я навіть не шкодую про таке рішення, воно справді облегшило мені життя. 

       Після того як я закінчила з волоссям я одягнулася та вийшла з ванною. Ми з дівчатами перекинулися кількома словами, і це мене насторожило трішки. Навіть Діна та Віола, які завжди багато говорять зранку були тихі як ніколи. Може щось трапилося? Але не думаю, сестра мені б одразу розповіла все. Про Маю взагалі мовчу вона сьогодні якась така загадкова, і весь час поглядає на мене наче хоче щось сказати. Коли Діна та Віола виходять з кімнати, а точніше вилітаю то я одразу підходжу до Ем. 

-Розказуй,- дівчина здригається, напевно від неочікуванки. Вона обертається до мене обличчя, і я звужую свої нафарбовані очі. Так, за останніх два місяці я нарешті навчалася робити гарний макіяж, тому кожного дня хочби наношу туш та помаду. 

-Що розказувати?- запитує. Її широко розплющені очі починають бігати в різні сторони, і вона весь час поправляє свою футболку. 

-Що ви приховуєте від мене?- запитала я пошепки. Тут точно щось не так! 

-Ми нічого не приховуємо,- відповідає також пошепки. Подруга обертається до мене спиною та починає щось шукати на робочому столі. 

-Справді? Тоді чому ти так хвилюєшся? Я ж бачу, що ти хочеш щось сказати, але не кажеш,- кажу їй підходячи ближче. Я також беру свої зошити та пенал. 

-Дідько! Я не можу тобі сказати, ти сама скоро все зрозумієш,- відповідає загадково. 

       Я не встигаю навіть слова промовити, як вона втікає закривши двері. Я беру свій шопер та кидаю розсерджено туди потрібні мені теки, зошити, пенал та айпад. Так, недавно собі придбала його, бо зрозуміла, що з ним зручніше буде. З ноутбуком також непогано, але моя спина вже так не думає.

-І що це, бляха, значить?- запитую сама себе. 

     Беру шопер та виходжу з кімнати, але перед тим як спуститися на низ закриваю нашу кімнату на ключ, і ставлю його в те саме місце, що й завжди. Спускаюся на низ сходами, і не одразу помічаю, що Гліба немає. Дивно, адже ми кожного дня ходимо разом в університет. Хоча, навіщо він мені? Стою приблизно 10 хвилин, бо можливо він просто запізнюється, але ні. Хлопця немає, тому я поправляю свій шопер і йду на вихід. По дорозі вітаюся зі своїми однокурсницями, які забули свої теки, тому біжать зі всіх ніг. Сьогодні субота, і ми навчаємося. Причина по якій ми пішли сьогодні проста, вчора в універі була дезінфекція, чому саме вона була так і ніхто не знає. Не знаю за інші курси, але наші сьогодні йдуть, бо нам потрібно здати невеличкі писемні роботи, і в кожного повинна стояти оцінка. Взагалі я планувала з'їздити до дідуся з бабусею, але коли дізналася, що заняття перенесли, відклала це на наступні вихідні. Діду якраз стало легше, і його днями мають виписувати. 

        Заходжу в університет, і мене одразу зустрічає якийсь хлопець з невеличким букетом ромашок в руках. Я насуплююся, і хочу пройти, але він не дає мені цього зробити.

-Це вам,- він віддає мені цей букет, і від розгубленості я приймаю її. Не встигаю навіть рота відкрити, щоб запитати, як він зникає. 

       Що це, бляха, значить? Я спантеличено дивлюся на ці квіти, і чомусь всередині появляється якесь відчуття, що це не просто так. Проходжу можливо декілька кроків, як до мене знову підходить хлопець з таким самим букетом ромашків. Він вручає мені їх та так само зникає. Що це значить? Я щось заплуталася. Поки несу два невеличкі букети до мене підходить ще один хлопець. Він вручає знову такий самий букет ромашок, але цього разу я не даю йому втекти.

-Що відбувається?- запитую його. Він повертає голову в мій бік та говорить.

-Просто йди далі, і все сама зрозумієш,- каже і швидко зникає. 

-Est-ce que tu te moques de moi?(з Фран. Ви що смієтеся з мене?)

       Як тільки я зробила знову кілька кроків, знову вийшов хлопець з букетом. Потім знову, потім знову, потім знову. Я напевно їх щось штук 30 нарахувала. В моїх руках вже не було місця, щоб брати букети, але на славу далі я нікого вже не бачила. Я роздумувала над тим, щоб трішки запізнитися на пару і занести це все в будинок, але вирішила, що не буду пропускати її, бо заради неї я йшла. Тому віддихавшись я знову йду з цими квітами. Мені дуже цікаво, хто це влаштував. Чомусь одразу в голові з'явився Гліб, але я не думаю, що він би це робив. Навіщо? Причин немає, як на мене. Я ледь дійшла до аудиторії, і перед нею мене чекав ще один сюрприз. Там стояла моя одногрупниця Ліля. Вона поправила своє руде волосся та знову втомлено видихнула тримаю у своїх руках величезний букет червоних троянд. Коли я прокашлялася вона нарешті звернула на мене свою увагу. Її очі розширилися від шоку, і вона подивилася знову на букет в руках. 

-Привіт,- вітаюся перша. Підходжу трішки ближче та ледь посміхаюся.

-Привіт,- вона усміхається.- Бачу в тебе сьогодні свято, і мене попросили передати тобі цей букет, але бачу, що тобі немає де його впихнути навіть. Давай тоді занесемо це все в аудиторію?

-О, я буду дуже вдячна,- кажу застогнавши. Як я це тепер маю все донести після пар? 

       Вона відчиняє двері й ми заходимо в аудиторію. Вся увага одразу була спрямована на нас. Деякі дівчата почали перешіптуватися та сумно усміхатися. Хлопці ж навпаки здивовано споглядали.