Глава 24

Кіра

       Єдине, що я відчуваю це руки Гліба, які міцно тримають мене. Чую його стривожений голос, який здригається так наче він боїться. Коли я відчуваю під собою вже щось тверде то помаленьку відкриваю очі. Перед мною відкривається стривожене лице Алчевського, але коли він бачить, що я приходжу до тями полегшено видихає. Ми дивимося одне на одного не відриваючись, і я не можу стримати своєї легенької посмішки. Хлопець насуплюється від побаченого.

-Що з тобою, колючко?- запитує поклавши руки на мої коліна. Він легенько починає масажувати їх, весь час дивлячись на мене. Цей дотик викликає в мене мільйон мурашок та бажання відчути його руки де інде. Зараз я розумію одне, і це те, що я закохалася в нього! До біса! 

      Я закохалася в нахабного хлопця, який мало мене не збив мене з ніг при першій нашій зустрічі. Я закохалася в хлопця, який почав звинувачувати мене в лицемірстві. Я закохалася в хлопця, який дві ночі обіймав мене поки я не засинала. Я закохалася в хлопця, який не зважаючи ні нащо завжди був поруч та підтримував мене. Закохалася, чорт забирай! Я закохалася! Я закохалася вперше в людину, яку спочатку ненавиділа. Я закохалася в людину, яка є моїм фіктивним хлопцем...

-Кір,- він лагідно звернувся до мене. Його очі, які цілий тиждень дивилися на мене холодно, потепліли. І зараз я як ніколи хочу його поцілувати та провести з ним цілу ніч. Де ми будемо досліджувати одне одного, торкатися, цілуватися... Приносити одне одному задоволення та мільйон божевільних емоцій.- Не мовчи, благаю.

-Глібе, я ко...- мене перебиває голос Віоли. Я повертаю голову та бачу як вона летить притримуючи сукню. Дівчина декілька разів спотикається, і Дем'ян підтримує її. Її голос наче повернув мене в реальність. Господи, та я ледь... ледь... ледь не зізналася йому в коханні! Господи, та я ледь не порушила умови договору! Що зі мною відбувається, бляха? 

-Колючко, що ти хотіла сказати?- запитує уважно спостерігаючи за мною. Та що я за ідіотка?! Треба викрутитися якось з цієї ситуації. Терміново!

-Я вже забула,- кажу відводячи погляд. Я ніколи не брешу людям, але після знайомства з Алчевським роблю це майже завжди. І це так, як би це підібрати слово то таке. Паршиво! Ось, це так паршиво! Я завжди говорю, що думаю та не брешу, але все змінюється як там кажуть. 

-Що з тобою, га?- запитує сестра схвильовано. Вона починає оглядати мене наче я можу бути пораненою. Я беру її за руку та легенько стискаю.

-Все гаразд, Ві. В голові просто сильно запаморочилося,- пояснюю, щоб заспокоїти її нарешті. Вона уважно вдивляється в мене, але згодом полегшено видихає та киває.

-З тобою точно все в порядку, Кіро?- запитує Дем'ян. Я підіймаю свій погляд на хлопця та киваю. Хоча зі мною не все в порядку! І свідомість я ледь не втратила через заяву мами Гліба! Якого біса моя мати тут?! Якого біса вона стала новим викладачем?!

      Гліб ще декілька хвилин дивиться на мене поки я стараюся уникати його погляду. Потім видихнувши він підіймається. Вони з Дем'яном перекидаються кількома словами та дивляться на нас. Саме в той момент, коли Гліб хоче щось сказати, до нас підбігає медсестра з друзями. Що? Навіщо? Навіщо медсестру?

-Зі мною все гаразд,- починаю запевняти друзів та саму Марину Олександрівну, яка витягає щось зі своєї сумки. 

-Я сподіваюся, що це правда, але я все одно хочу запевнитися, що з тобою все порядку,- серйозно промовляє жінка. Вона витягує тонометр та просить зняти піджак. 

      Поки я виконую це все біля нас зібралося доволі багато народу. Напевно ми привернули багато уваги, коли Гліб виносив мене на руках. Але найдурніше, що я зараз роблю. Це те, що я шукаю очами її... За стільки років я все ще шукаю її очі... 

-Тиск 100 на 70. Ти щось їла сьогодні, Кіро?- запитує запихаючи все назад. Я одягаю назад піджак, бо на вулиці темно і доволі холодно.- Кіро?

-Я перекусила зранку,- тихо кажу. Я справді не думала, що таке може статися. Підготовка до показу забрала майже весь час, і я забула сьогодні нормально поїсти та й взагалі навіть пити.

-І це все?- запитує жінка здійнявши брови. Мій погляд чомусь чіпляється за погляд Алчевського. Я бачу несхвалення? Чи це злість? Мені здається, що те і те відображається на його лиці. 

-Я не встигла більше,- кажу тримаючи свій твердий погляд. Яка кому різниця, до того як я харчуюся? Якщо я змусила когось хвилюватися, то вибачте вже. Я не спеціально це зробила.

-Я зрозуміла. Значить так,- вона переводить свій погляд на нахабу і мені здається, що я знаю, що жінка йому зараз скаже.- Глібе, ти зараз же береш свою дівчину та ведеш її до кімнати, потім спускаєшся на низ та береш щось з легкого перекусу. Після цього береш сік, і несеш це все їй. Все зрозуміло? 

-Я й без вашого наказу збирався це зробити, Марино Олександрівно,- відповідає серйозно. Він просто таки сверле мене очима! Сподіваюся він не збирається мене відчитувати, бо тоді я почну випалювати все, що назбиралося за два тижні! 

-Тоді гаразд. І ще,- я починаю підійматися й нахаба одразу опиняється біля мене. Хлопець не відводить від мене погляду, і я також. Ну що ж подивимося, хто програє в цій боротьбі байдужості, Алчевський.- Випий ось ці ліки. В тебе впав тиск, і це погано. 

-Гаразд, дякую,- я забираю таблетки та ховаю їх в кишені піджака. Марина Олександрівна бере свою сумку та йде прощаючись. Вона хороша жінка та дуже турботлива. 

-Йдемо,- каже Гліб беручи мене за руку. 

         Я відчуваю його злість, і від цього я також напружуюся. Чому він злиться? Яка причина? Можливо через те, що я сьогодні не їла? Хоча це не можливо! Він може хвилюватися за мене. Він навіть права на це немає, після всіх його сказаних слів! Ми підходимо до будинку і він відчиняє двері. Ми заходимо, і хлопець досі тримає мене за руку. Чомусь його дотик настільки ніжний, що я нестерпно хочу відчути його де інде. Боже, будь-де, але відчути... Ми йдемо до сходів й за нами слідкує не одна пара очей. Я не дуже люблю уваги, в більшості я передаю перевагу тиші та не популярності. Це через це в мене в соціальних мережах приватні профілі. На них підписані тільки ті люди з якими я особисто знайома. Йдемо по сходах мовчки, коли підходимо до дверей моє тіло чомусь напружується. Він пропускає мене вперед, а сам заходить за мною закриваючи двері.