Глава 21

Кіра

      Поки ми їхали я старалася віддати себе повністю навчанні, але це було важко. Цей нахаба весь час поглядав на мене, і напевно думав, що я цього не помічаю. Але дідько! Як цього не помітити та не відчути? Його погляд просто пропалював мене наскрізь! І це мене бісить, злість пробирається аж до самих кісточок. Він спочатку образив мене, назвав лицемірною, а тепер дивиться голодним поглядом! Наче я належу йому, хоча це не так, я належу сама собі! 

      Потім Віола дала мені цей пакет з їжею... Вона не могла знати, що я майже нічого не їла. Але якщо це купив Алчевський... Хоча ні! Цього не може бути! По-перше, він не знає, яке я точно їм печення, там їх два види. По-друге, він також не знає, що я люблю салат ,,Цезар". Я спочатку вагалася це все їсти, але голод переміг. Потім ще Дава з'явився. Сам Давид Топольський повернувся! Як я зрозуміла по листуванні, друг сюди не надовго. Шкода, бо ми з дитинства були разом, а ще це перше кохання Віоли та найкращий друг Дані. Але одне мене насторожило, це те як на це відреагував Дем'ян... Хлопець кипів від злості, і ледь не вибухнув коли почув, що це її перше кохання. Хоча це не можна так назвати, це було щось до схоже до симпатії, бо дівчина не дуже страждала за ним. Вони розійшлися на хорошій ноті, і залишилися друзями. Гаразд повернемося до того, як на це відреагував Балановський. Те що я сказала було заплановано, бо я хотіла дещо дізнатися для себе й дізналася. Дурний може не помітити як сестра злісно реагує на Дем'яна, те як вона кричить з ненавистю, а те як вони заснули в автомобілі? А коли я дізналася правду про повернення двійнят, то одразу склала все в один пазл. Цей таємничий хлопець, Дем'ян Балановський! До біса, я готова розірвати його на шматки, але поки сестра не буде готова поділитися зі мною його іменем(хоча я вже знаю) я його й пальцем не торкнуся. Але я обіцяю! Обіцяю, що розірву його на шматки, роздеру йому все лице, за те що він зробив з моєю сестрою!

       Я не пам'ятаю коли поринула в сон, але згодом відчула ніжний дотик на своїй щоці. Це був дотик сповнений любові, сумом та обережності. Правда дивно, що я описала цей дотик саме так? Але плювати, бо саме так я його відчула! Я прокинулася і зрозуміла, що на мені знаходить кофта Гліба. Якого біса? Цей хлопець не розуміє, що я тепер я не хочу мати нічого спільного з ним? Прийшовши до тями відкидаю її в бік беру рюкзак та виходжу з машини. Хлопці та Віола, яка бурмоче щось собі під ніс відправилися до багажника де почали витягувати речі. Я відчувала на собі чийсь погляд, дуже знайомий погляд... І коли я обернулася просто заклякла на місці. Цього не може бути... Це не може бути вона... Як? Коли? Навіщо? Питання крутилися в голові одне за одним плутаючи мене знову, і знову. Поки мама Гліб та моя йшли нам на зустріч, нахаба весь час щось говорив до мене притримуючи одною рукою. Я не звернула на це уваги, бо мій погляд був прикутий до неї... Жінки, яка покинула мене, коли я потребувала її материнської любові. До жінки, яка за останні роки ні разу не зателефонувала мені. До жінки, яка немає серця та душі. До жінки, яка... яка... В мене є мільйон звинувачень в її сторону, в мені живе ненависть, яку я стараюся приховувати стільки років. 

      Очі матері прикуті до мене, і вона наче знову вивчає мене. Холодність на її обличчі не спадає, і я одягаю її також. Хай не думає, що я стільки років думала про неї. Що в мені стільки років жила малесенька при малесенькій надія. Надія, що моя матір зателефоную, запитає мене, як справи. Запитає мене, чи мені щось потрібно крім цих чортових грошей! Або скаже, що приїде на моє день народження! Я всі ці довбані роки чекала на неї... Чекала на жінку, яка нарешті стане моєю матір'ю! Але зараз я не бачу в її очах хоч трішки жалю. Не бачу суму... Бачу тільки холод, без жалості, впевненість та довбану гордість. Гордість? Яку, чорт візьми, гордість?! 

-Кіро, шукала тебе вчора, але дізналася, що ви поїхали,- Дана Богданівна переходить одразу до справи. І оціненим поглядом проходиться по мені з Глібом. Щось в очах жінки появляється та одразу згасає. Це було здивування?

-Так, мамо, ми їздили з Кірою, її сестрою та Дем'яном до них на вихідні,- каже твердим та водночас серйозним тоном Гліб. Чим привертає увагу своєї мами та моєї. Жінки переглянулися між собою та стали ще більш серйозними. 

-Ви разом?- запитує мама прижмурившись. Від її холодного погляду та голосу на моєму тілі волосся стає дибки. Я уважно вдивляюся в її обличчя і щось шукаю. Але головне питання, що шукаю? Сум? Чи може винну, за те що кинула мене? 

-Так,- відповідаю так само холодно, але нотки злості проникають на волю. Я не збираюся зриватися, а ще краще просто піду зараз. 

-Тітка Ліза?- запитує Віола чим привертає мою увагу. Дівчина напевно тільки зараз помітила її, бо здивованні очі сестри не відриваються від матері. Не дивлячись на матір я відчуваю, що вона напружилася. Що таке Єлизавета Агеєнко? Давно вас ніхто так не називав? 

-Віола,- стримано відповідає, а мене аж перекошує. Запитаєте як можна ненавидіти та водночас любити свою матір? Відповім вам ось так, я любила її до 13 років, більшу половину свого юного життя. Але зараз я ненавиджу її, хоча в мені ще живе та маленька Кіра, яка чекає на матір. Яка так довго чекала свою матір на день народження, але вона не приїжджала й не телефонувала. Тільки відправляла подарунки, які досі лежать десь там в моїй шафі не розпаковані. 

     Ми стоїмо мовчки, але я не дивлячись на свою матір відчуваю її проникливий погляд на собі. Вона наче хоче потрапити в саму душу, але я їй цього не дозволю! Плювати, що маленька Кіра кричить всередині мене, бо потребує матері. Я більше ніколи в житті не буду старатися налагодити з нею контакти! Я ніколи їй не пробачу, за те що вона мене кинула та поїхала, коли я потребувала її. Я ненавиджу її... ненавиджу... ненавиджу. В один момент відчуваю, що починає сильно кружляти в голові та наступає нудота. Чіпляюся за руку Алчевського та притискаюся до нього. Не розумію, що роблю, але зараз я потребую його підтримки. Я розумію, що він ще та мерзота та козел, але він єдиний якому я розповіла всю історію, яку так довго нікому не могла розказати...