Глава 20

Гліб

     Дівчата прощаються з бабусею та направляються до машини. Коли ми з Дем'яном вийшли на вулицю я одразу відправив його, щоб він сказав дівчатам, що пора виїжджати. Після розмови з Кірою, я почувався повним мудаком. Очі які дивилися на мене вчора, сьогодні ледь не заплакали. Я повинен був це зробити. Повинен був закінчити це...

      Найбільше у світі я не хотів робити їй боляче, але ті емоції які в мене почала викликати Кіра, сильно лякали. Я не хочу закохуватися, не хочу будувати стосунки. Не хочу робити їй боляче в майбутньому, тому зробив це зараз. Хай вона краще вважатиме мене монстром і лицеміром зараз, ніж буде плакати через мене потім...

         Годинна, як ми виїхали з подвір'я. Я весь час скоса поглядав на дівчину біля себе. Кіра тим часом взяла навушники та відкрила ноутбук відвернувшись від мене. Звичайно, а чого ти очікував Алчевський? Розумію, що зробив ідіотський вчинок, який неможливо виправдати. Я навіть не розумію, як мені таке в голову прийшло, але що зроблено то зроблено. Напевно це на краще. Через дві години ми зупинилися на заправці, щоб взяти щось на дорогу.

-Кіро, ти не йдеш?- запитує Віола коли ми виходимо з машини. Вона повертає голову до неї та хитає головою, в знак заперечення.

-Я не голодна, і нічого не хочу,- каже холодним голосом, і я відчуваю як вона починає вимуровувати стіну. Правильно, колючко, не смій пробачати мені! Я не заслуговую на твоє кохання, не заслуговую...

      Ми троє прямує до будівлі, і я відчуваю якусь дивну провину. І тільки зараз до мене доходить, що вона за сніданком з'їла тільки яєчню та випила каву з печенням. Вона що голодом збиралася морити? Зовсім здуріла? Коли ми заходимо я одразу йду до молодої дівчини, що замовити кави та мохіто для Кіри. Якщо вона не хоче йти по їжу, то їжа прийде до неї! Підходжу ближче до полиць де є те саме дієтичне печення, яке сьогодні їла Кіра. Сподіваюся, дівчина не викине це все. 

-Для Кіри береш?- запитує Віола з нізвідки. Я здригаюся та обертаюся видихнувши.

-Не можна так лякати людей!- кажу їй та поправляю кепку на голові. Я так замислився, що навіть не відчув як вона підійшла. 

-А ти не людина,- заявляє. Це що образа зараз була? Якщо так, то мені все одно на це. Обертаюся і розумію, що дівчина збирається продовжити.- Ти дивак, який зміг закохати в себе саму Кіру Агеєнко!- вона підносить вказівний палець в верх та сміється коли бачить мій серйозний вираз обличчя.

-Що?- запитую не витримуючи. Що смішного?

-В тебе такий вираз обличчя смішний, навіть скажу більше надто серйозний,- вона пробує зробити пародію на моє обличчя, що виходить в неї дуже смішно.- Але гаразд, я просто прийшла тобі допомогти. Кіра не дуже любе солодке, і якщо не помиляюся вже давненько відмовилася від цукру, а це печення солодке.

-Але ж воно таке саме як і вас було,- розгублено кажу. Бачу усміхнене лице Віоли й насуплююся.

-Це не воно. Бачиш тут обгортка червона, а це значить, що воно солодке і не дієтичне,- вона забирає його з моїх рук та ставить на назад на місце. Потім бере синє біля нього та дає мені.- А ось це воно. Запам'ятай червоне це солодке печення, яке не дієтичне, а синє це дієтичне та не солодке. Запам'ятав?

-Я не знаю для чого воно мені знадобиться, але запам'ятав,- відповідаю та киваю. Дівчина усміхається та йде до полків де лежить куча солодкого. Кіра правду говорила, ця дівчина просто неймовірна солодушка.

       Беру це печення і Віола ще впихає мені салат цезар, беру ще пляшку води та йду на касу. Розплачуюся, і забираю свою каву та мохіто Кіри. Перед тим як вийти з будівлі даю пакет Віолі, там лежить все для Кіри. Дівчина переводить на мене розгублений погляд та не розуміє.

-Ми з нею трішки посварилися сьогодні, але обов'язково помиримося,- кажу наперед, щоб Віола не стрибну на мене та не подерла мені обличчя своїми нігтями. Відчуваю, вона на таке здатна, і може ще на гірше. Хто знає...

-Якщо це через тебе вона плакала сьогодні, я розірву тебе на шматки власними зубами!- гаркнула та вирвала пакет з моїх рук. Я не здивований цьому факту, але здивований тому, що Кіра плакала. Вона справді плакала через мене? Якщо так, то я зараз відчуваю себе мерзотою ще тією.

      В грудях сильно стискає та болить, наче повітря все з легенів виходить. Дихати важко від сказаного Віоли, боляче до біса боляче чути. Але ще болючіше напевно Кірі було... Дідько! Як закриваю очі бачу очі колючки, які дивляться на мене з такою ненавистю, що аж самому під землю хочеться провалитися. Ну а що ти хотів, Гліб? Відкидаю всі думки і йду до машини. Бачу пакет біля Кіри, але дівчина нічого не їсть й навіть не п'є. Може Віола сказала, що це від мене? Але мені здається, що Кіра б викинула, якби знала, що це від мене. Надто вона вперта, а ще більше горда. Роблю пару ковтків улюбленої кави та заводжу машину.

-Наступна зупинка через 2 може 3 години,- попереджаю на перед, а сам скоса поглядаю на свою фіктивну дівчину. 

      Вона досі сидить в безпровідних навушниках та щось друкує на своєму ноутбуці. Вона кидає на мене злісний погляд ніби відчуває, що я на неї дивлюся. Я одразу відводжу погляд та вирулюю. Дівчина повертається до свого ноутбука, але ще довго в ньому не сидить. Через годинну її живіт видає тихесенький звук, а це значить, що колючка зголодніла. І зараз мені цікаво, чи вона буде їсти. Якщо ні, то я клянуся, зверну на обочину і нагадую її. Мені чхати, що ми посварилися, але вона морити себе голодом не буде!

     Кіра вагається деякий час, наче там може бути отрута. Але згодом все ж таки відкриває салат та воду. В машині прохолодно, бо вона була весь час в місці де рідко попадало сонце. Це напевно на краще, бо якби тут було жарко їжа довго б не витримала, ба більше все солодке Віоли б розтопилося. Краєм ока помічаю, що дівчина з кимось переписується й починає поспіхом витирати серветкою свої пухкі губи, які зводять мене з розуму. Дівчина повертається корпусом до Віоли напевно.