Глава 18

Кіра

     Коли ми почали розмовляти з дідусем, я помітила, що він добряче ослаб. Шкіра стала надто блідою, і я думаю, що це дуже погано. Видно, що інфаркт добряче ослабив його. Потім через деякий час до нас приєдналася сестра. Здивування відбилося на лиці діда, він довго не міг повірити своїм очам. Потім в його очах відбилося не схвалення й Ві це одразу помітила. Дідько! Вона має рацію, скільки не згадуй минуле, а дідусь завжди був проти всього, що сестра робила. І я не можу уявити як їй зараз боляче. Але з нас трьох Віола ніяк не заслужила на таке ставлення. Так ми троє дуже схожі, в кожного з нас є гордість, впертість та багато інших рис. Але Ві є тою тендітною квіточкою поміж гнилих троянд з шипами. Якщо хтось колись скаже, що вона стерва або безсердечна, я власними руками вирву йому язика. Я завжди буду з нею, завжди буду підтримувати не зважаючи ні на що! 

        Коли ми вийшли з палати я побачила надто серйозного Гліба та зосередженого Дем'яна. Треба спробувати вияснити у Віоли, що між ними. Бо я зовсім вже заплуталася. Заплуталася у своїх емоціях, почуттях до Гліба. Заплуталася в ситуації між Віолою і Дем'яном. Дідько! Я зійду з розуму скоро, якщо не розберуся з цим всім. 

-Слухайте, а не хочете піти в наш місцевий парк розваг?- запитує з ентузіазмом сестра. Нахаба з Дем'яном переглянулися й усміхнувшись кивнули. Стоп! Вони кивнули? Не може бути… Я думала, що вони не погодяться на таке.- Кралю?- вона обертається до мене і дивиться своїми зеленими очима. І як мені протистояти їй? Я не дуже люблю атракціонів, і не ходила сюди вже майже 12 років. Коли 12 років тому тітка та мама поїхали, і рідко приїжджали я зненавиділа той день, і цей парк розваг.

-Гаразд я піду, але буду сидіти за столиком!- випалила й пішла вперед. Невже я за стільки років ступлю туди знову… Коли ми підходимо ближче до нього то в моїй голові одразу спливають спогади.

12 років тому***

-Кіро, ти точно не боїшся?- запитує в сотий раз мама. Вона поправляє моє довге волоссячко, яке зібране у два колоски.

-Ні, мамо,- кажу усміхнувшись. Я так давно хотіла прокататися на цьому оглядовому колесі або як його називає бабуся чортове колесо.- Ти ж знаєш як я давно хотіла прокататися на ньому.

-Знаю, золотко,- мама ніжно торкається моєї щоки та присідає переді мною в навшпиньки.- Але ти також знаєш, як я переживаю. Пам'ятаєш, що я багато разів розповідала, що бувають випадки коли люди застрягають у повітрі?

-Так, ти розповідала про це напевно разів сто,- кажу задумуючись. Ай справді, мама дуже боїться, що ми можемо застрягнути там, але все-таки вимушена піти зі мною та двійнятами, бо тітка Агата дуже при дуже боїться висоти. Мама усміхається та поправляє свій високий хвіст. Інколи я задумувалася та не раз питала чому в мене коричневе волосся, а в неї біле, але вона завжди говорила, що я копія дідуся й волосся в мене також кольору як у нього. Але у нього було злегка кучеряве волоссячко як і тітки та Дані.- Ти що боягузка, як тітка Агата?- шепочу мамі та обіймаю її за шию.

-Я? Ніколи в життя, я просто боюся, щоб в разі чого ви не перелякалися,- каже гладячи мою спину.- Але домовмося, що ніколи не будемо говорити, що твоя тітка боягузка? Страх до висоти в неї не просто так появився. 

-В сенсі?- запитую насупившись.

-В дитинстві коли ми були дуже маленькими твою тітку дуже високо розгойдали погані хлопці, і вона впала та зламала собі руку,- почала розповідати мама заправляючи неслухняні пасма, які вибилися з моєї зачіски. Мої очі розширилися від історії, яку мама розповідає.- Після цього тітка Агата дуже боїться висоти, бо досі не може забути той день.

-А їй було дуже боляче?- запитую перебираючи свої пальчики. 

-Так. Пам'ятаєш, коли Віола тан того року вилазивши з басейну послизнулася та впала, і зламала собі руку?- запитує дивлячись на мене своїми блакитними очима. Я киваю та ще більше притискаюся до неї.- Вона сильно плакала, бо їй було дуже боляче. Уяви як було тоді боляче мамі Віоли? 

-Їй було дуже сильно боляче,- кажу. Мама киває та підіймається. Бере мене за руку та виде до двійнят й тітки. 

         Після розповіді мами я почувалася трішки винною, і пообіцяла собі, що ніколи не буду нікого називати боягузами без причини. 

-Кіро!- махає перед моїми очима Віола, чим приводить мене до тями.- З тобою все гаразд?

-Так,- кажу швидко кліпаючи, щоб відігнати спогади. 

         Вона киває та йде вперед. Заходить в парк й за нею Дем'ян. Відчуваю на собі зосереджений погляд Гліба та легенько йому усміхаюся.

-Точно все гаразд?- запитує підходячи.

-Так, все гаразд,- кажу дивлячись прямо в його темні очі. 

           Дідько! Цей хлопець зводить мене з розуму! Я не розумію що зі мною, бо мене зараз як ніколи тягне до нього, до його губів, до його накачаного тіла. Так і хочеться провести своїм нігтем по його 6 кубиках, які я бачила вчора перед сном. Хочеться знову доторкнутися до його маленької родимки, яка ідеально вписується. Хочеться поцілувати його, і показати які божевільні емоції він викликає у мене. Хочу, щоб його руки торкалися мого тіла. Хочу, щоб він поцілував мене в шию, в місце де зараз шалено б'ється мій пульс.

-Кіро! Що з тобою?- відриває від думок. Він починає придивлятися до мене, наче щось шукає. 

-Все гаразд,- кажу знову швидко кліпаючи. Він дивиться і в його погляді можна зрозуміти, що хлопець мені не вірить.- Справді, Гліб, все гаразд.

-Добре. Йдемо?- він ставить руку мені на поперек і в мене пробігає табун мурашок, які викликав Алчевський. Я киваю і ми прямуємо.

           Я не думала, що відчую знову себе щасливою в цьому місці. Ми були на чортовому колесі, і я наче відчула себе нарешті живою. Я так давно тут не була, і шкодую. Ми були ще на різних атракціонах від яких я отримала неймовірні емоції. Віола не стрималася та купила собі дві солодких вати, а точніше це зробив Дем'ян, хоча вона з ним добряче сперечалася стосовно цього. Деякі люди навіть оберталися на її протести, але хлопцеві було всеодно. Він пробився крізь чергу та купив дві солодких вати, потім віддав їх Віолі. Та спершу не хотіла брати, але він впихнув їй. Коли вона спробувала її то одразу розплилася в посмішці. Віола є Віола. Ще трішки побувши ми поїли та зробили напевно мільйон фотографій.