Глава 17

Гліб

     Прогулянка пішла Кірі на користь. Я не бачив ще її такою розбитою, навіть тоді коли вона дізналася про свого дідуся. Всі сказані слова Віолою вдарили колючку найбільше. Мені вперше шкода когось, але сльози Кіри мене вбивали. Я не хочу бачити їх більше ніколи. 

     Ми тоді сиділи з Дем'яном в саду. Після невеличкого допиту місис Агеєнко, я видихнув з полегшенням. Тоді я побачив дівчат, які почали щось бурхливо обговорювати. Ми з другом переглянулися та піднялися з лавочки. Крики Віоли були ще гучніше й дивно, як їхня бабуся цього не почула? Коли ми підійшли до дівчат, Дем'ян спробував заспокоїти Віолу, але дівчина не реагувала. Те що сказала вона в пориві злості здивувало мене, і водночас мені стало шкода її. Як на мене, всі діти в дитинстві заслуговують на увагу. Досі не можу зрозуміти дорослих людей, які приділяють менше уваги якійсь дитині в сім'ї.

-А ось тут у нас відділок поліції,- відриває мене від думок колючка. Вона показує своєю правою тендітною рукою на доволі високу будівлю.- Наш дідусь працює тут полковником.

-Ти серйозно?- запитую здивувавшись. Її дідусь справді працює самим полковником?

-Так,- відповідає серйозно. Коли вона обертається до мене йдучи задом, я не можу відірвати погляд від неї. Вона до біса гарна! Коли вона дивиться на мене так, я не можу стримати своїх емоцій. Хочеться пригорнути до себе, а далі цілувати дівчину до нестями. Хочеться поцілувати кожний дюйм її неймовірного тіла, яке мене так збуджує, чорт забирай! Хочеться відчути її ніжні пальчики рук, які накрашені червоним кольором, на своєму тілі.- Гліб, все гаразд?

-Так,- відповідаю відводячи погляд. Дідько! Мені потрібно припини це божевілля! Я не хочу, не планую та й взагалі не збираюся закохуватися! Кохання не для мене! Кіра заслуговує стати щасливою, але дідько коли я думаю, що вона може бути ще з кимось крім мене, починаю вибухати. 

        Колючка показує ще більше будівель, пояснює що де знаходиться. І коли ми нарешті доходимо до банку, дівчина стає якоюсь напруженою. Що сталося? Я ж ніби нічого не говорив. Весь час мовчав слухаючи її ніжний голосочок. 

-Колючко?- запиту тихо. Дівчина підводить свій погляд на мене та поправляє свою сумку, її руки трясуть. Чому?- Що трапилося? Чому ти так нервуєш, дівчинко?

-Цей…ну як би це сказати,- починає поправляючи далі вже свій одяг. З не зрозуміння дивлюся на свою фіктивну дівчину.- Гаразд не буду ходити довкола. Мені не зручно брати в тебе гроші.

-В сенсі?- запитую насупившися. Що вона цим хоче сказати? Вона закочує очі та обурено дивиться на мене. Вона закотила очі?

-Ну я не можу так. Це якось не правильно…- бурмоче собі під ніс. Я її не розумію. Що це значить не правильно?

-Колючко, значить так. Це невеличкий аванс, який ти віддасиш на лікування дідуся,- кажу й бачу її здивоване лице. Вона думала, що я не дізнаюся, що їй капець як потрібні кошти?- Так я знаю, що тобі дуже потрібні гроші на його лікування.  

-Звідки?- запитує не розуміючи. Дівчина насуплює свої ідеальні брови та з підозрою дивиться.- Ти дивився в мій телефон й читав повідомлення від ба?

-По-перше, я випадково побачив й прочитав,- кажу підносячи вказівний палець в верх.

-А по-друге?- запитує склавши руки на грудях. Вона це навмисно зробила? Якщо так, то її груди забирають всю увагу. Вона напевно помічає мій погляд і одразу обурюється.- Ей, я поставила запитання. Не витріщайся на мої груди!

-А по-друге, я захотів допомогти тобі в цьому питанні. Якщо не помиляюся, ти двійнятам нічого не розповіла про це,- припускаю. Очі Кіри одразу починаються метушитися в різні сторони, наче її піймали на гарячому.- Ти не сказала їм!

-Так, не сказала! Ти думаєш всі такі багаті як ти, Алчевський? Уяви скільки їм обійшлися квитки та прожиття в Лондоні,- каже обернувшись до мене спиною. Вона образилася? За що?

-Колючки, ти не повинна все тягнути на собі. І про фінанси потрібно розповісти. Ви як-не-як сім'я,- кажу підходячи ближче до дівчини. Поправляю її тугий хвіст та повертаю до себе обличчям.

-Я не звикла ділитися з кимось своїми проблемами,- каже дивлячись на мене своїми карими очима. Дідько! Вони зведуть мене з розуму.

-Але це не тільки твої проблеми! Це проблеми сім'ї,- кажу лагідно. Я дивуюся кожну хвилину з себе. Бляха! Як я можу бути таким лагідним з нею? Вона точно відьма! Приворожила мене. 

-Гліб, ти не розумієш. Я не можу їм розказати, бо вони одразу звернуться до людини яку я не хочу більше бачити у своєму житті,- каже стомлено. У сенсі, звернуться до людини яку вона не хоче бачити? Хто це?

-Що це за людина?- запитую насупившись. Я прекрасно її розумію, бо також звик розв'язувати свої проблеми сам. З 13 років я більше ніколи не розповідав батькам про свої проблеми, або переживання. 

-Можливо я колись розповім тобі, нахаба,- відповідає легенько усміхнувшись. 

       Після цього ми разом заходимо в банк де вона вітається з якоюсь тіткою та маленькою дитиною біля неї. Дівчина опускається в навшпиньки та цілую дівчинку в обидві щічки й та обіймає її. Діти її люблять, і вона напевно також. Бо очі Кіри аж засвітилися від щастя. Вони ще трішки говорять й прощаються.

-Хто це був?- запитую легенько усміхавшись. 

-Це знайома моїх бабусі та дідуся,- відповідає обернувшись через плече, щоб помахати ще раз маленькій дівчинці. Їй на вигляд рочків три, можливо менше.

-А ця дівчинка?

-Їхня прийомна дочка,- каже знову обернувшись. Вона задумленно дивиться в далечінь.

-Прийомна?- перепитую здивувавшись.

-Так. В нас в місті є дитячий будинок, в якому дуже багато діток,- починає пояснювати. Вона витягує окуляри зі своєї сумочки та натягує.- Цей будинок знаходиться хвилин 20 ходьби з відси. І я сьогодні планувала піти туди.

-Зрозуміло,- кажу наостанок. Підходжу ближче до банкомата та вставляю картку.

            Коли мою операцію підтвердили, і я зняв кошти, то одразу віддав суму Кірі. Дівчина спочатку вагалася, але коли я просто впихнув їй ці гроші вона взяла. Не розумію, що такого, якщо я допоможу їй? Після цього ми направилися в їхню міську лікарню. Дівчина була чомусь напружена увесь час, що мене дуже дивувало. Кіра Агеєнко це загадка, яку я збираюся розгадати повністю. Поки не закінчу не відступлю.