Глава 16

        Гліб виліз перший з під теплої ковдри, а я навпаки вирішила ще трішки поніжитися. Пробіжку я пропустила сто відсотків, і в перше мені так на неї плювати. Не помічаю як знову поринаю в сон, але через хвилин приблизно десять мене буде нахаба. Бурмочу щось, що навіть сама не можу розібрати.

-Колючко, нас чекають,- каже, ніжно торкаючись мого волосся.- Давай прокидайся,- я розчаровано стогну. Вперше я така втомлена й не хочу нічого робити. 

      Відкидаю свою тонку ковдру та підіймаюся. Вже уявляю який в мене вигляд. Алчевський не зводить свого погляду з мене, і мушу визнати мені подобається коли він так дивиться. Він переодягнувся вже, білі шорти та біла футболка, волосся ідеально вложене, що не скажеш про моє. Стирчить на різні боки, лізуть до рота та й взагалі бісе зранку! 

-Що?- не витримую і запитую в нього. Він так уважно розглядає мене, що мені здається наче погляд хлопця пожирає мене повністю.- Я знаю, що маю вигляд не дуже зранку, але це не дає тобі права витріщатися на мене!

-По-перше, колючко, ти маєш неймовірний вигляд,- дуже тихо шепоче, і мені здається, що це мені почулося.- А по-друге, я маю повне право. Якщо ти часом забула, то я твій хлопець, і маю повнісіньке право витріщатися на свою дівчину. 

-Фіктивну...- тихо додаю. Я весь час боюся говорити про наші фіктивно не зрозумілі стосунки. То ми сваримося то цілуємося… Я дуже сильно заплуталася… Не можна ж закохатися в людину за кілька днів. Правда? 

             Встаю та беру деякі речі з сумки, щоб переодягнутися. Дуже хочу сьогодні з'їздити до дідуся, і поговорити з ним. Мене тиждень не було вдома, а тут таке. Скоренько вмиваюся, чищу зуби й розчісую своє волосся. Одягаю свої білі короткі однотонні класичні шорти з креп-дайвінгу з кишеньками та одягаю майку вкорочену Ozkan. Дуже подобається якість цієї майки, але навіть якщо чесно, то я не пам'ятаю де її взяла. 

            В дитинстві я була ще тим шопоголіком. Дуже любила купляти собі різні класні речі, інколи нас з Віолою з магазину неможливу було витягнути. Але відколи я почала читати то більше увагу приділяла книгам. Наприклад коли Віола сиділа на сайтах з одягом, я сиділа на сайті КСД. Я почала читати, бо мене ніхто не розумів. Я почала читати, щоб хоч на трішки втекти від цієї божевільної реальності. Я почала читати, бо хотіла відчути хоч би якісь емоції! Я почала читати, бо знала, що не зустріну велике кохання, яке описано українськими та іноземними авторками. 

           Щось я надто задумалася. Беру гумку та зав'язую високий хвіст. Після цього виходжу й спускаюся на кухню, сподіваюся Гліб вже там. Коли заходжу бачу за столом бабусю, Дем'яна, Віолу та Гліба. Легенько посміхаюся та підходжу до свого фіктивного хлопця. 

-Добрий ранок,- кажу відсуваючи крісло, щоб сісти. Сідаю й наливаю собі кави, яку напевно приготувала бабуся.

-Добрий,- відповідає Ві жуючи салат. Біля неї бачу сидить Дем'ян, який п'є каву. Він киває вітаючись та продовжує пити. Ми снідали в мертвій тиші, яка мене напружувала. Бабуся весь час поглядала на нас, і я не витримала. 

-Ну починай, ба,- кажу відкладаючи кухонні приладдя. Вона робить так само й посувається на кріслі. 

-Як ви познайомилися?- запитує поглядаючи на нас. Це стандартне питання, на яке я відповідала вже багато разів. Зараз на нього я відповідати не збираюся, тому стукаю ногою Гліба й він давиться яєчнею. Я стукаю його легенько по спині. Коли він перестає кашляти витирає рот серветкою й переводить погляд на мене. 

-Я їхав в університет з Лондона, і по дорозі зупинився в кафе по каву,- починає розповідати дивлячись на мене. Я тим часом накидаю собі свій улюблений салат. Беру виделку та починаю їсти. Але мене здивував один момент. Він був в Лондоні? Цікаво. Запитаю якось про це в нього.- Коли я вийшов й майже дійшов до кафе, на мене налетіла Кіра. Її напій вилився на мою футболку, і після цього ми трішки повздорили. Вже тоді я зрозумів, що чимось вона мене зацікавила. Але я уявити не міг, що ми будемо вчитися на одному факультеті й в одній аудиторії. З кожним днем ми спілкувалися все більше й більше. Й пару днів тому почали зустрічатися.

           Підіймаю голову й бачу здивоване лице ба. Вона знає, що я б за життя ніколи не почала б зустрічатися, з мало знайомою мені людиною. Не можу довго дивитися на неї тому відводжу свій погляд. Я ніколи їм не брехала, але зараз повинна. 

-Я здивована,- коментує після довгої мовчанки.- Гаразд, йдемо далі. Питання Віолі,- говорить повертаючи голову до неї. Сестра яка пила чай аж подавилася від несподіванки. Вона відчула напевно ту нотку в голосі ба, яка трішки незадоволена.

-Звичайно бабусь,- каже усміхавшись. Вона поправляє своє волосся яке сьогодні охайно зібране в низьку гульку. Передні прядки витягнуті, і це їй дуже личить. 

-Як так вийшло, що ви з Данилом приїхали сюди навчатися?- запитує сувору. Ох, як я тебе розумію сестро, в мене ще гірший допит був.- Мені здається, чи це ви часом казали, що в Лондоні залишитися вчитися? Які причини цього приїзду?

-Ба…- дівчина почала метушитися в різні сторони роздивляючи все навколо.- Так вийшло, що наша думка змінилася. Ми скучили за вами та й Кірою. Відколи вона поїхала з Лондону мені немає з ким поспілкуватися нормально. 

-Скучили значить?- запитує підозріло дивлячись на неї. 

-Дуже,- каже встаючи. Вона обіймає grend-mère й та розтаює. Не знаю як ба, але в цю собачу маячню не вірю. Ну брехня і все! Треба буде дізнатися, що там сталося. І якого біса вони тут.

-Гаразд, все-все,- каже відпускаючи її з обіймів. Дівчина повертається на своє місце та полегшено видихає.- Дем'ян, а ти на кого навчаєшся?- запитує бабуся в хлопця, який доїдає щось у своїй тарілці. 

-Архітектор,- відповідає сідаючи прямо.- В мене батько архітектор, тому можна вважати, що пішов по його стопах. 

-Як Діна пішла по стопах вашої матері,- додаю. Він переводить свій погляд на мене та киває.

-Діна це...- не розуміючи дивиться на нас. Бабуся ще не знає, що я встигла за цей тиждень знайти собі й подруг.