Глава 13

        Проснувшись зранку, як завжди на пробіжку, зустрічаю на низу надувну ляльку та нахабу. Вона тулиться до нього й щось говорить. Що це все означає? Підходжу ближче й прочищаю горло. Погляд хлопця одразу перемикається на мене, і він відходить. Дженніфер обертається з явним невдоволення на лиці, і закочує очі. 

-Привіт, кохана,- хлопець підходить ближче й збирається поцілувати мене в щоку, але я відвертаюся й він цілує мене в шию. Табун мурашок пробігає по моєму тілі. Бляха! Як такий засранець Алчевський, може викликати такі божевільні емоції? А ще він порушує мою умову!

-Привіт, коханий,- спеціально роблю окремий акцент на слові коханий. Він в не розумінні дивиться на мене. Я повертаю голову до дівчини й фальшиво посміхаюся їй.- І тобі привіт. Ти ж ніби Дженніфер? 

-Так, я Дженніфер. А ти...- вона кривиться та оглядає мене з ніг до голови.

-Я Кіра, і по сувмісності дівчина Гліба,- заявляю. Очі цієї Дженніфер прижмурюються в невдоволенні. Вона фиркає та йде.

-Глібусь, любий зустрінемося пізніше,- кидає на останок. Глібусь? Кривлюся від цієї клички. Обертаюся назад до нахаби. І тепер вже я запитально дивлюся.

-Що це зараз було?- запитує з явним роздратування. Він злиться? Нічого любий позлись, тобі буде на користь. 

-Це я хочу в тебе запитати, коханий,- знову ставлю акцент на останньому слові.- Якщо ми вже і в стосунках, то ти не можеш крутити романи з іншими, нахаба! Чи ти вже зовсім обнахабнів? 

-По-перше, це фіктивні стосунки,- тихо шепоче через зуби. Він не жарт розізлився, але мені начхати!- По-друге, ти порушуєш третю умову договору. Не влаштовуй сцен ревності!- гаркає.

-По-перше, не кричи на мене!- кричу у відповідь й тикаю в ньго своїм вказівним пальцем. Зовсім страх втратив!- По-друге, я не влаштовую сцен! Це ви тут обоє воркували, як закохані! А по-третє, ти також порушив мою умову, коли збирався поцілувати мене!

-Чому ти одразу не сказала, що ти ревнива істеричка?- звинувачує. Я істеричка? От нахабство!

-Сюрпраааайз, придурок!- кричу та йду на вулицю.

         Тільки починаю пробіжку, як до мене доходить свідомість, то що я тільки що зробила. Якого біса, Кіро? Ти ніколи не влаштовувала сцен ревності. Що з тобою відбувається останнім часом? Я вже зовсім не розумію себе! Відкидаю всі лишні думки й починаю тренування. Рівно через годину і тридцять хвилин я закінчую та повертаюся додому. Приймаю душ та мию своє волосся. Це займе більше часу ніж завжди, можливо через те що я поглинута в свої думки. 

-Кіро! Ти ще довго?- запитує Віола. Я напевно вже на доволі багато часу зайняла ванну. Відкриваю та пропускаю її не зупиняючись сушити волосся феном.- З тобою все добре?

-Так, а що?- відповідаю не відводячи погляду від дзеркала.

-Та ти якась завантажена цілий ранок,- відповідає насупившись.

-Нормально все,- кажу наостанок та виключаю фен. Швиденько одягаю бежеву футболку та світлі джинси. Беру все що мені потрібно та прямую на вихід.

          Бляха! Кіро, припини себе загружувати! Подумаєш вирвалося, це ж не кінець світу. Правда? Надіюся він не психане і не розірве зі мною договір. Сходячи на низ я бачу Гліба та Дем'яна з Єгором. Коли дивлюся на Єгора з'являється відчуття чогось рідного і знайомого. Можливо просто його блондинчасте волосся нагадує мені про бабусю. Не знаю. Дем'ян переводить погляд на мене та киває, роблю те саме у відповідь. Гліб повільно обертається та невдоволено дивиться. Що? Хоча напевно ображається. Обіженка! Підходжу ближче та стаю біля нього, все-таки як-не-як я його фіктивна дівчина. 

-Привіт,- вітаюся з усмішкою на вустах. Дивлюся на нахабу, який весь час дивиться в телефон. 

-Привіт,- буркнув той. Гаразд, я спробувала, але нічого не вийшло. Можливо я б навіть перепросила б за той інцидент, а зараз не хочу. Йди до біса, Гліб Алчевський!  

-Привіт.

-Привіт,- в унісон вітаються хлопці. Єгор щось гортає в блокноті. Це що якісь малюнки? Підходжу ближче до нього та встаю навшпиньки, щоб заглянути. Він трішки упускає руки, щоб показати. Цей хлопець трішки нижчий від нахаби, але все одно вони всі дуже високі. 

           Заглядаю в блокнот, а ще точніше в скетчбук. Там якісь знайомі мені малюнки, щось таке нібито малював Данька давним давно. Підіймаю здивований погляд на хлопця, і легенько усміхаюся. Він хоче бути архітектором? Якщо так, то я впевнена, що в ньому велике майбутня. 

-Ну скажи вже щось!- наполягає скромно усміхавшись. Ця посмішка нагадує мені бабусину, така тепла та ніжна. 

-Це неймовірно, Єгор! Ти поступив на архітектора?- запитую дивлячись йому в очі. Він киває та перегортає.- Я ці малюнки бачила в Дані, тільки він їх трішки переробив в новішому стилі.

-Данька справді стане хорошим архітектором. В нього дуже цікаві та унікальні роботи,- каже Єгор. З цим я погоджуся, в нього справді талант до цього. Він може знайти щось в інтернеті, але переробити повністю по своєму. 

-Гаразд йдемо,- озвався за весь час нахаба. Він підходить до мене та киває на вихід. Поправляю своє довге волосся та виходжу. Відчуваю на собі погляд, і вже знаю хто це. Чортів Дем'ян! Він ніколи не перестане дивитися на мене, з підозрою?

         Коли ми зайшли в університет хлопці пішли в один напрямок, а ми в інший. Навіть шкодую, що наша аудиторія не біля їхньої. Але на щастя ми йшли мовчки, а напруга просто таки літала поміж нас. Він відкриває двері та пропускає мене. Ми заходимо та сідаємо на звичайні місця. 

***

      Лекції проходять дуже добре. Між перервами я зустрічалася з дівчатами та просто слухала їх. Ві жалілася на якусь ,,руду", як вона виразилася. Не дивно, це звичайна Віола Агеєнко. Їй потрібно записати когось в вороги. Зараз ми готуємося до виїзду, бо після пар сам Алчевський нарешті заговорив. Сказав, щоб ми були готові до шостої години. Взагалі ми з сестрою ще з ночі готові. Тільки вирішили переодягнутися, я вдягнула велосипедки світло шоколадного кольору, і білу оверсайз футболку, заплела високий хвіст та косічки. Взяла свої чорні окуляри, подорожню сумку, рюкзак і вийшла. Віола мала бути вже на вулиці. Тепер коли в неї коротке волосся, це дає їй більше вільного часу.