Глава 12

Кіра

      Коли вже мій фіктивний хлопець відійшов, щоб поговорити з Дем'яном, на мене налетіла сестра.

-Поясни,- наказує. Взагалом її можна зрозуміти, важко повірити, що ми за декілька днів могли закохатися. Це просто теоретично не можливо. А для мене це взагалі нереально! Я ж завжди була проти стосункі.

-Тут немає, що пояснювати. Ми зустрілися ще по дорозі сюди, біля кафе,- почала розповідати, а сестра уважно слухати. Я вирішила, що не буду брехати на рахунок нашої першої зустрічі, а далі вже просто прикрашу ситуацію.- Я вилила на нього своє мохіто, після цього ми трішки повздорили. Але коли ми опинилися в одній аудиторії та на одному факультеті, почали більше спілкуватися. Він навіть дуже цікавий та щось в ньому мене інтригує. 

          Я навіть не збрехала, ми справді коли опинилися разом на одному факультеті почали більше спілкуватися. І не збрехала тоді коли сказала, що він цікавий та загадковий. Це справді так! Мушу визнати, що мене ще ніхто так не цікавив як сам Алчевський. Дідько! Що зі мною?

-Дідько! Ще недавно ти говорила, що не збираєшся заводити стосунки, Кіро!- закричала сестра, чим привернула увагу хлопців.

-Ві, справді я б не стала тобі брехати. Він справді подобається мені,- слова вилетіли швидше чим я встигла подумати. Бляха! Це ж просто слова, які нічого не означають. Правда? Здивоване лице сестри перемінюється на усміхнене. Тепер вже я спантеличена.

-Що?- не витримую і запитаю.- Чоми ти так дивишся на мене, і ще на додачу усміхаєшся як дурненька?

-Ти закохалася, кралю! Я так і знала, що наша снігова королева знайде собі свого короля, який розтопить її льодяне серце!- усміхнено каже. Якби не угода я б вже давно промила їй мізки. Що вона верзе? Але не можна показувати свого невдоволення, тому усміхаюся на всі 32 та киваю.

-Кохання, йдемо?- запитує Гліб, опинившись біля мене. Сестра уважно, але з посмішкою спостерігає за нами. Ві є мрійницею, в неї дуже велика фантазія. Чесно якби я не знала, що вона збирається стати ландшафтним дизайнером, то відправила її б на курси писемності! 

-Звичайно,- відповідаю з посмішкою на вустах. Чорт! Я переживаю, щоб ми не спалилися в перші ж дні. Нахаба простягає руку та запитально вигинає брову. Хвилинку стою думаючи, але дідько якщо я не прийму його руки, то це буде дуже підозріло. Вкладаю свою долоню в його величезну. Він переплітає наші пальці та прямує до виходу, тягнучи мене за собою. 

           Його руки дуже напрочуд гладенькі! Він погладжу своїм великим пальцем мій. Дівчата йдуть позаду, і здивовано дивляться на цю картинку. Відчуваю на собі погляд сестри та ще когось. Коли обертаюся бачу, що на нас зосереджений погляд Дем'яна. Одразу обертаюся назад та шепочу нахабі на вушко.

-Мені здається, чи Дем'ян не повірив, що ми разом?- мене чомусь це сильно почало хвилювати. Якщо нам ніхто не повірить, нам потрібно буде напевно розірвати договір. А мені капець як потрібні ці гроші! 

          Двоюрідні брат та сестра не знають про фінанси, і я не хочу їх ще цим загрожувати. По-перше, там Лондоні щось трапилося, про що ніхто з них не хоче розповідати. І саме це мене напружує! В нас ніколи не було секретів одне від одного. А по-друге, я знаю скільки коштує саме повернення двійнят. Білети з Лондона в Україну, або навпаки дуже дорого коштують. Приблизно точну суму не знаю, бо ціни з кожним днем ростуть. 

-Тобі не здається,- відповідає, і мене кидає то в холод то в жар. Але я не даю хвилюванню поглинути мене.- Дем'ян є дуже спостережливим хлопцем, він відчуває брехню та й взагалі знає, коли я брешу йому. Тому, колючко, нам потрібно постаратися, щоб він повірив. Зрозуміло?

-Звичайно, коханий,- ядавито відповідаю. Мене виводить те, що він називає мене так занадто мило. Взагалі не люблю романтики, але тепер змушена її терпіти. Він усміхається на всі 32 та посилає мені повітряний поцілунок. Ось так нахаба! Ти немає можливості мене поцілувати!

            Згадую про бабусю. Точно! Потрібно написати їй, і дізнатися стан дідуся. Витягую свій телефон із кишені, і бачу повідомлення від grend-mère( з Фран. Бабуся) 

Grend-mère: Кіро, дідуся перевели в палату. Стан покращився, але потрібно терміново великі гроші на ліки. Ми з дідусем мали деякі заощадження, але це вистачить тільки на кілька днів. Твоя мати не відповідає, а тітка Агата давно не в мережі. Я благаю тебе, спробуй якось зв'язатися з ними! Попроси двійнят, щоб вони в Лондоні спробували зв'язатися з твоєю матір'ю. Бо ці двоє не відповідають на мої дзвінки.

          Прочитавши до кінця зупиняюся. Вони що не сказали їм, що приїжджають? Дідько! Забираю свою руку та обертаюся назад.

-Якого біса ви не сказали бабусі та дідусю, що приїхали?- злісно випалюю. Всі в заді зупиняються.

-Це мав бути ніби сюрприз,- розгублено бурмоче Віола. 

-Який бляха сюрприз? Бабуся думає, що ви в Лондоні, і просить, щоб я зв'язалася з вами!- гаркаю їм. Зовсім вже подуріли?

-Ми не знали, що таке трапиться з дідусем! Я обов'язково напишу grend-mère, що ми тут,- каже Даня. 

-Не пиши! Хотіли зробити сюрприз, значить зробите!- відповідаю роздратовано. Мені капець як не хочеться зв'язуватися зі своєю матір'ю! Гаразд, ще тітка Агата, але вона. Двійнята розгублено дивляться на мене.

-Що ти маєш на увазі?- запитує Віола. 

-Після університету у п'ятницю в вечері, ми їдемо на вихідні додому,- кажу їм прямо. Я знала це ще тоді, коли дізналася про дідуся.

-Чим?- запитує брат. Ось про це я бляха не подумала! А справді чим?

-Ми поїдемо разом,- відповідає замість мене Гліб. Переводжу на нього свій погляд та запитально дивлюсь.- Кіра поїде зі мною, і ви також.

-Що?- викрикнула сестра. Ось зараз я її розумію. Дивлюся на Гліба розлюченим поглядом. Якого біса, він вирішує за мене?

-Гаразд,- каже Даня посміхавшись. Що? Коли вони так здружилися?

-Що ти верзеш, нахаба?- запитую тихо через стиснуті зуби.