Глава 8

    З острахом повертаюся назад, і не можу повірити своїм очам. Дідько! Це двійнята! Не може бути! Мої двоїрідні брат та сестра, тут? Але поки що я тільки бачу Данила. Де Віола? Хлопець махає мені рукою і дідько, я не можу стримати свої посмішки. Рік це невеликий термін, але для мене це так багато. 

      Не можу стримати емоції, і біжу по сходах на низ. Бачу, як брат посміхається, і відповідаю тим самим. Як сумувала за ними. Добігаю, і кидаюся до нього в обійми. Хлопець підіймає мене і я обхоплюю його пояс своїми ногами. Він починає кружляти, і я не можу стримати вереску.

-А-а-а-а,- кричу наче навіжена. Як я сумувала за цим засранцем!- Данька, пусти.

      Хлопець опускає мене на землю й тільки зараз я бачу сестру. Вона в білій бандані та у своїх улюблених сонцезахисних окулярах. Мій погляд опускається на її волосся, яке дівчина якраз поправляє. Мої очі округлюються від здивування. Що це в біса таке? 

-Бачу ти здивована, кралю,- сестра посміхається своєю білосніжною посмішкою. 

-Ти обрізала своє волосся?- з мого боку це більше звучало обурено, чим запитально. А на що вона очікувала? В неї було прекрасне волосся, яке доходило до сідниць! Не дуже густе, але густіше мого, яке їй так пасувало. Хоча хто я така, що буду її засуджувати?

-Захотіла невеличких змін. Може все-таки обіймемося,- Ві підходить ближче й ми обіймаємося. Божечки як же мені їх не вистарчало. Відсторонююся від сестри та ще раз дивлюся на її волосся.

      Воно тепер доходить до ключиць, і це дуже гарно. Мушу визнати ця стрижка підходить їй більше ніж довге. Ще раз дивлюся на них, і розумію, що час їх відчитати.

-Якого біса, ніхто не відповідав мені?- запитую прижмуривши очі. Там щось сталося, бо настрій Віоли змінився. Це можна зрозуміти, бо коли вона нервує або не хоче говорити на цю тему, завжди починає крутитися.- Чого мовчите? Я тут ледь не здуріла! Дідько, я вперше в житті дізналася, що таке ігнор! 

-Давай пізніше. Гаразд?- запитує сестра. Її голос наче надривається в кінці. - Дань, витягни речі! Давай кралю, покажеш нам тут все.

-Стоп, ви що будете тут навчатися?- я думала, вони приїхали на трішки. Здивуванню не було меж. 

-Звичайно, Агеєнко,- бісове прізвище від брата. Він підморгує мені, і посміхається. Закочую очі й дарую йому свою фальшиву посмішку. 

        Обертаюся й бачу дівчат, які прямують до нас. Точніше Діна летить аж, а Маї здається не хочеться. Посміхаюся від цієї кумедної картинки.

-Привіт, - вітається перша Діна. Ця дівчина це просто неймовірне скупчення енергії.

-Привіт,- вітається Ві та скидає свої окуляри. Вона легенько посміхається й переводить запитальний погляд. Я легенько всміхаюся, рано чи пізно всеодно б познайомила їх. 

-Це Діна,- дівчина простягає руку і сестра її пожимає.- З часом ти зрозумієш, що вона неймовірно енергійна. Хоча ти така сама, думаю ви знайдете спільну мову.

-Ну не всім бути такої серйозною, кралю,- підколює мене. Зараза мала! 

-Ха-ха-ха. Гаразд, а це Мая,- показую на дівчину. Вона коротко киває. 

      В цей момент з валізами в руках підходить Данька. Його очі оглядають дівчат з ніг до голови. Зацікавлений погляд брата зупиняється на Діні, яка зараз шепочеться з Віолою. Підходжу та б'ю його плече своїм.

-Сподобалася?- запитую хитро посміхаючись. Він ще раз проходить поглядом по дівчині й прикушує правий куточок губи. 

-Як її звати?- запитує не відводячи погляду.

-Діна.

-Діна,- повторює наче смакуючи. Та ви що, цей засранець закохався? 

-Добрий день,- заді лунає чоловічий голос.- Я Андрій Романович Алчевський. 

        Він простягає руку Данилу й пожимає її.

-Я так розумію, що ви головний тут?- запитує брат та підходить ближче до Віоли. 

         Зараз я можу помітити як він виріс й змужнів. Волосся хлопця трішки відросло, а тіло стало ще більш накачене. Ві біля нього виглядає, як дюймовочка. Вона подорослішала та стала ще більше схожою на свою матір. Тітка Агата та Віола одна копія, але не рахуючи їхнє волосся. В тітки воно темно коричниве, а у Віоли більш світло рус'яве як і в Дані.

-Так. А я так розумію, що ви двоюрідні брат та сестра, Кіри? Вірно?- запитує Андрій Романович. 

-Все вірно,- відповідаю.

-Ну тоді, Віола, вірно?- звертається до сестри. Вона киває.- Ти будеш жити з дівчатами, вони тобі все покажуть тут. А ти Даня, якщо не помиляюся?

-Так,- коротко відповів хлопець. 

-Ти будеш жити разом із моїм сином, та його друзями,- сказав чоловік. Що? Він буде жити разом з цим нахабою? Дідько!- Глібе!

       Андрій Романович кличе його, він обертається та прямує сюди. Звичайно біля нього ці двоє. 

-Слухаю,- зупиняється навпроти та сверле мене очима. Мені аж ніяково стає, від такого холодного погляду. Що таке? Мою уваги привертає сестра, яка здивованими очима дивиться на Дем'яна, а він стоїть як вкопаний. Вони знайомі?

-З вами буде жив в одній кімнаті Данило Агеєнко,- на обличчі Гліба появляється здивування. Він не очікував, чи що?- Покажеш йому все тут. Від завтра розпочинаєте ваше навчання. 

-Ну що йдемо?- запитує Віола. Вона бере валізу й просто летить з Діною під ручку. 

-Що з нею?- запитую в брата. Він знизує плечима та бере свою валізу. Я підходжу до Маї, і ми двоє прямуємо за ними. 

-Коли вони встигли так познайомитися?- запитую. Вона посміхається.

-Діні завжди було легко знайти спільні теми, щоб познайомитися.

       Далі ми йшли мовчки, коли зайшли в середину Данька гукнув.

-Люба сестричко, тебе у валізі є дещо моє,- сестра ніяк не відреагувала, бо була зайнята розмовою з Діною. Вона витягнула телефон й почала вводити щось.- Вона не чує мене. Ну я її якщо що попереджав. 

      Ми зайшли в кімнату й Віола почала оглядатися. По її лиці можна було зрозуміти, що сестра здивована не менше чим я перший раз.

-А тут стильно!- прокоментувала. Вона поставила свою валізу на ліжко та почала розстібати її. 

      Ліжко Ві, знаходиться біля мого майже. Сестра скинула свою бандану та поправила своє волосся. Оглядаю її з ніг до голови та, бачу що стиль дівчини не змінився. Ті самі короткі рвані джинси світлого кольору та короткий чорний топ на бретельках.