Глава 7

Кіра

      Сьогоднішній день почався лайново. Так, я ніколи раніше не лаялася так багато. Але бляха сьогодні я перевершила саму себе. 

      Сьогодні вперше за 3 роки я проспала пробіжку. Мій режим йде коту під хвіст! Не думала, що вивчення матеріалу настільки затягнеться. Лягла напевно о пів на другу, а прокинулася за двадцять хвилин до 7 години. Спати нестерпно хочеться, повіки самі по собі закривалися, поки я переодягалася на пробіжку. Коли бігала я розглядала парк більше. Так це парк, коли їдеш в машині не одразу можеш все роздивитися. Вчора коли була на пробіжці помітила багато цікавого. Тут є доріжки, а ще лавочки, які дуже стильні. Ще тут є місце де ростуть ромашки. Мої улюблені. 

          Мене завжди запитували, чому мені вони так подобаються. На це питання я завжди відповідала коротко. Не знаю. Справді, я полюбила ці квіти напевно коли мені було 7. Ми з двійнятами тоді побігли на річку, і по дорозі я побачила поле, яке було повністю вкрите ромашками. Відтоді я полюбила їх. Те як вони виблискували тоді на сонці, як легенько хиталися то вліво то вправо. Дивно, навіть дуже. Я з дитинства не люблю квітів, вазонів і все інше. За ними потрібен догляд, а я не люблю таким займатися. Єдине що з рослин стоїть в мене в кімнаті, це кактус. Шкода, що цвіте лише раз на 5 років, але як красиво! 

            Підходжу до квітів і вириваю собі одну. Покладу потім в якусь книгу. Пробіжка закінчується якраз пів на восьму. В мене є ще час, щоб зібратися. Коли брала воду з холодильника цей нахаба, налякав мене мало не до смерті. Не можна ж так підкрадатися! А ще коли він пройшовся своїми чорними, смоляними очима по моєму тілі, я відчула мурашки, які пробігли табуном. Якого біса моє тіло так реагує на нього? Він допив свою каву та пішов, в один момент я навіть захотіла подякувати йому за вчорашнє, але вчасно передумала. Ще не хватає, щоб я з цим нахабою поладнала. 

          Прийнявши швидкий душ, приводжу себе до ладу. Бачу Маю, яка ще думає що одягнути напевно. Бо перед нею на її ліжку лежать два образи.

-Май, ну давай скоріше!- стогне Діна. Я її прекрасно розумію, коли Ві обирає що вдягнути, це може надовго затягнутися.

      Згадка про сестру нагадує мені, що потрібно написати їй. Беру свій телефон до рук та друкую повідомлення сестрі й, брату. Дівчина була в мережі декілька годин тому, прочитала всі мої повідомлення і нічого не відповіла. Так стоп, щоб Віола і нічого не відповіла? Це дуже дивно. Що ж там трапилося? Що з Віолою? Та й Даня в принципі мені нічого не пояснює. Запихаю телефон в задню кишеньку джинсів і йду до Маї. 

-Слухай Май, а можна я тобі допоможу?- запитую в дівчини. Вона дивиться на мене своїми чорними очима. Бляха, як же вони схожі з Глібом! Але не рахуючи кольору волосся й характеру. Він брюнет, зі своїми чорними очима, які так нагадають мені гірку чорну каву. Ще мушу визнати в нього не погані форми, руки в нього добряче накачані. Я помітила це ще коли хлопець ніс мене на руках. 

     Мая навпаки спокійна та не дуже говорюча. В неї прекрасне довге волосся, а ще сама дівчина дуже тендітна. 

-Якщо хочеш,- відповідає. Я дивлюся на цих два образи та думаю. Перший образ складається з брюків і білої сорочки, а другий з довгої рожевої спідниці та трішки інакшої сорочки. 

-Діна,- звертаюся до неї. Вона підносить голову та вигинає свою ідеально рівну брову, в німому запитанні.- Нам потрібна твоя допомога, як майбутнього дизайнера.

     Дівчина посміхається й підводиться. Мушу визнати в неї неймовірний смак. Вона одразу йде до шафи й відкриває її. Починає дивитися щось, я так розумію у своєму гардеробі. Ми з Маєю переглядаємося і не розумію, що Діна задумала.

-Що ти робиш, Дін?- не витримавши врешті решт, запитує дівчина.

-Шукаю свою шкіряну чорну спідницю, яка ідеально буде виглядати разом з чорним топом,- відповідає.

-Навіщо?- запитує розгублено Мая. По її стилі можна зрозуміти, що вона ніколи напевно, не носила таких спідниць. В принципі я також не дуже люблю носити спідниці. 

-Чесно, Мая?- запитує дівчина, поглянувши на неї через плече.- Мені не подобається твій стиль, та й тобі самій він зовсім не підходить. Згадай, ти ж завжди мріяла, як вступиш в університет й зміниш свій стиль. Настав час Алчевська, покажи тому уроду, що він втрачає!

      Якому уроду? Мая в когось закохана? З вигляду її почервонілих щік, напевно так. Дівчина понурила свою голову, і обернулася в інший бік. Вона що плаче? Чому? 

-Май,- акуратно звертаюся до неї.- Все гаразд?- дівчина різко обертається, на її очах стоять сльози.

-Так Діно, я опудало. Я знаю це прекрасно!- різко промовила вона. Вони ж не збираються посваритися?- Думаєш мені не набридло всім догоджати? Думаєш я не хочу нарешті стати вільною?!- на останньому слові її голос обірвався. Дівчина почала плакати. Діна підходить і винувато дивиться на неї.

-Вибач,- просить пробачення.- Вибач, я не хотіла тебе образити,- ніжно додає. Вона обіймає її двома руками, і гладить волосся дівчини.

-Ей, дівчата,- кажу.- Може я не в тему, але якщо Мая не зупиниться, ми точно запізнимося на пари.

      Дівчата відсторонюються одна від одної й Мая витирає сльози.

-Такс, значить так. Якщо ти мріяла про те все, що ти сказала,- починаю.- Ми втілимо прямо сьогодні.

       Рішуче підходжу до шафи Діни, і одразу знаходжу спідницю.

-Ця?- запитую з посмішкою. Вони переглядаються і посміхаються. Діна киває, і я кидаю їй спідницю.- Де той чорний топ? 

-На нижній поличці,- каже Мая. Відчуваю, що цей день буде не простим.

       Знаходжу топ, і витягую його. Даю Маї, і відправлю її в ванну кімнату. Через 5 хвилин дівчина невпевнено виходить. Вона скромно, але щиро посміхається. Мая неймовірна! Ця спідниця просто нереально гарно сидить на ній!

-Чорт дівчинко! Ти зведеш всіх з розуму!- закричала Діна. Мая ще ширше посміхнулася.

-Ти як думаєш, Кіро,- запитує дівчина. Мені приємно, що вона цікавиться моєю думкою. Я ще раз оглядаю її з ніг до голови та промовляю.