Присвята
Ця книга присвячується моєму першому читачеві, людині яка завжди мене підтримувала, моєму палкому шанувальнику, дідусеві. Навіть після твоєї смерті я знаю, що ти завжди слухаєш мене, коли я читаю тобі свою книгу. Я вдячна тобі за дитинство, яке ти провів зі мною. Я вдячна тобі за те, що ти вчив мене математики. Я вдячна тобі за ту любов до тваринок, якої ти мене навчив. Я вдячна тобі за те, що ти завжди запитував мене як справи, і ми могли з тобою поговорити про все на світі. Я вдячна за все, діду... Мені дуже тебе не вистарчає, і інколи мені здається, що я поховала частину себе з тобою... Я знаю, що ти завжди спостерігаєш, і можливо пишаєшся мною. Я шкодую про єдине, це те, що я не сказала тобі наостанок, як сильно люблю тебе... Я завжди буду пам'ятати тебе, мій дідусю...
Кіра
-Ба, ну ти чого?- бачу, що вона зараз розплачеться, тому підходжу, щоб обійняти.
-Ну як так Кірочко? Знову їдеш далеко від нас, а тільки приїхала. Може подзвониш матері і, скажеш, що не хочеш їхати?- тільки я хотіла відповісти, що не буду цього робити, як мене випередили.
-Маріє, ти що хочеш, щоб вона не отримала нормальної освіти? І тим паче вона сама туди хоче,- сказав дідусь і, обійняв нас обох.
-Дуже хочу, але чому не тут? Чому аж в Києві?- видно, що вона дуже засмутилася. Я приїхала тільки в червні минулого року. Вже рік тут.
-Слухай мене уважно! Вона тут нормальної освіти не отримає, ти це розумієш? Тому перестань ревіти і, тим паче в нас з тобою буде більше часу, щоб провести його разом. Підемо до клубу, на танці! Потанцюємо, як в старі добрі часи!- не стримавши сміху, я почала сміятися. Обличчя ба, говорить, що вона розізлилася.
-Іване ти здурів, чи що?- бачу, що бабуся вже стихає й перемикається на діда.
-Та жартую я, жартую,- ну він як завжди, скоро доведе grend-mère (з Фран. Бабуся) з тими його жартами. А я люблю їх, бо хоть зараз це розвеселило сумну обстановку.
-Ти колись доконаєш мене, з цими твоїми жартами, що приб'ю тебе!- відповіла вона замахнувшися ганчіркою на діда. Як вони двоє мені подобаються. Це напевно єдина пара в реальному житті, яка довела мені, що кохання існує.
-Все, все, здаюся,- піднявши руки до верху, в знак, що здався. Хоча знаючи його, це ще не кінець. Він нахилився до мене, коли ба розвернулася, щоб поправити білизну на вішалці.
-Бачиш Кіро, з ким живу 42 роки! Страшно спати в ночі. А якщо реально вб'є? А я ще молодий, жити хочу,- ну він дає, вже не стримуюся і, починаю вже голосно сміятися. Як завжди зі своїм гумором. Данька сто відсотків в нього пішов.
-Я все чую!- незадоволено пробурмотіла бабуся. - Кіро, а ти матері не дзвонила? Вона не приїде?- з якоюсь наївною надією, запитала та. Я зупинилася сміятися, бо тільки тема заходить за неї і, мій настрій міняється.
- Grand- mère, ні я не дзвонила і, не збираюся цього робити! Ти ніби не знаєш, що нашій woman, нічого окрім роботи не потрібно,- розводячи руками, відповіла я. Це очевидно, вона ні разу мене за останніх 5 років не набрала і, не приїхала.
-Кіро! Не говори так про матір,- застережливо сказала ба.
-Не Кірай! Дівчина правду говорить. Коли вона останній раз до тебе дзвонила? Часом не минулого року? А приїжджала? Не 5 років тому?- трохи злісно запитав дід.
-Гаразд, не сваріться. Я краще йду до Віоли наберу,- цілую ба в щічку та йду до будинку.
-Йди, йди і, передай тій безсовісні, щоб набрала нарешті мене!- почула голос бабусі коли вже доходила.
Зайшовши в будинок, я одразу прямую у свою кімнату. Зачинивши двері, лягаю на ліжко та бачу, що дзвонить сестра. Вона як відчуває.
-Привіт кралю! Як ти там? Готова до завтрашнього дня? Не боїшся?- одразу запитує сестра. А я посміхаюся, бо дуже давно чекала цього дня.
-Готова. І ти паче ти ніби мене не знаєш, я в образу себе не дам,- відповіла я. Ну а що? Я одна з Агеєнків!
-Ти не змінна Агеєнко!- чую голос свого брата, по той бік екрана.
-Ой не одна я тут не змінна Агеєнко! Якщо мене пам'ять не підводить, то ти досі міняєш дівчат, як рукавички?- запитую хлопця і, одразу бачу очі Ві, які мало не вилізли на чоло. Вона мене вб'є!
-Ти вже сказала? Скільки я разів казав вам, не говорити про моє особисте життя? Ти хоть не казала бабці і, дідові?- чую злісний голос й бачу його погляд на сестрі.. Ой, як він ненавидить, коли його обговорюють. Віола в образі не залишається, також посилає йому, свій тигрячий погляд. Вони як два звірі, перегризуть скоро один одному горлянки.
-Ну а я, що не правду говорю? І ні, я не настукала більше нікому. Кіро, в тебе щось трапилось? Чому ти така зла? - запитала сестра.
-Данька, ти ніби мене перший день знаєш, рано чи пізно я все одно б дізналась про це. Немає сенсу ховати щось від мене. Ві, в мене все гаразд! Просто ба знову почала розмову не на хорошу тему,- мене завжди бісило, коли тема заходила про неї.
-Гаразд, зрозуміла. Як там бабуся, дідусь?- запитала Віола. Сама нагадала мені! А я встигла вже забути, що ба просила передати її.
-Дякую що нагадала мені. Grand-mère просила передати тобі, цитую: ,,Скажи тій безсовісні, хай набере мене!"- не витримавши, я почала сміятись сама з себе. Це так смішно звучало. По той бік екрана також почула, як сміється хлопець.
-Ей, я не безсовісна! Сьогодні якраз набрати хотіла!- почала обурюватись Ві.
-Гаразд, йди набирай,- закриваю макбук й відкладаю його в сторону.
Коли я лягла, чогось зразу почала роздивлятись свою кімнату. Вона напевно бачила все. Бачила як я плакала останній раз, як раділа, як сумувала, сміялась, спала, була розлючена. Бачила як ми з Віолою коліна побили до крові, як плакали коли бабуся промивала їх. Як Данька нас дурненькими називав, бо ми сіли на велосипед, хоча ні я, ні вона не вміли їздити, а потім пробачення просив, бо отримав від дідуся, і послухав лекцію бабусі. ,,Чому дівчат потрібно любити, а не обзивати." Пройшлась по спільних наших фотографіях, по поличках з книжками. І мій погляд зупинився на одній маленькій поличці, там де лежала лялька. Та чортова лялька, яку я не можу викинути.
#672 в Жіночий роман
#2501 в Любовні романи
#1209 в Сучасний любовний роман
Відредаговано: 03.11.2024