Частина третя "Інертність"

Чи готовий ти любити?

Чи готовий ти любити

Весь світ, себе та інших,

Заради них життя прожити,

Серед лихих пізнати ліпших?

Чи зміг би ти кохати так,

Як не кохав до цього,

Страждати без взаємності, однак

Пожертвути всім заради дорогого?

І вміти біль чужий терпіти

Нестерпний до кісток?

Від холоду байдужості тремтіти,

Втрачати щастя тисячі зірок?

Чи зміг би ти довіритися тим,

Кого ненавидиш, як ворогів?

І під удар потрапити лихим,

І ніж дозволити встромити дорогим

У серце прямо − джерело страхів,

Страждань, нещасть і всіх жахів?

Тож запитаю я тебе, чи ти

Спроможний на любов, що йде рікою,

Як водоспад, який впадає в прірву із гори,

До світу, що стоїть тобі стіною?

Мовчи… Прошу… Ніяких слів.

Я відповідь вже знаю.

Ти скажеш: «Так, я б це зумів»,

Та не дізнаюся цього, допоки сам

Від тебе ту любов палку я не пізнаю.

Чи заперечиш, скажеш: «Ні!»?

Ця відповідь можлива.

Тоді ти правду розповів мені,

Але й водночас є вона брехлива.

Чи так, чи ні, і що б не говорив,

Це все не так, не істинним є слово.

Допоки розум каже це тобі,

Допоки сам добро ще не зробив

Від всього серця

І злу добром не відплатив,

Не знати правдоньки тобі стовідсотково.

Чи зміг би ти любити?

«Тепер я б зміг».

Ну що ж, за це тобі я вдячний,

Ти всьому світу допоміг

Своїм добром, любов’ю, світлом.

Ти врятував себе, а отже,

Готовий й інших вберегти

Від зла, гордині й негараздів.

І я скажу: готовий ти любити!

Тож лиш люби, радій, даруй добро з завзяттям,

Ніщо не зможе враз його спинити!

Люби − і нагороджений навіки будеш щастям.

Немає для серця зими

Немає для серця зими,

Ні шквалів, ні бурі, ні буйних вітрів,

Там радості й квітів лежать килими

Й небесний лунає всередині спів.

Все в барвах у серці, нехай і довкола

Одягнений світ у сірезне шатро.

І сонце хоч сяє нам кволо,

Та щастям палає наше нутро.