Частина друга "Тривіальність"

Віки

Віки снігам альпійських гір,

Віки деревам престарих лісів.

Віки планетам й групам зір,

Віки морям й порам дощів.

Віки торнадо, катастрофам, бурям,

Століття створеним фортецям, мурам.

Віки траві зеленій і землі,

Віки крижинам талим навесні.

Віки цілункам, зустрічам, святам,

Віки дорогам, зведеним містам.

Віки вже сонцю, вітру і воді,

Віками живемо ми у труді.

Віки каньйонам і печерам,

Віки прозорим голубим озерам.

Віки тепла і холоду віки,

Нам вічно ж будуть сяяти зірки.

Віки галактикам, планетам,

Віки палаючим кометам.

Століття людям і тваринам

Й укритим квітами долинам.

Віки всьому, що в серці в нас цвіте:

Воно ж бо жити буде з нами назавжди.

І навіть смерть, що швидко до нас йде,

Не знищить спогадів людські мости.

Самотність

Нам кажуть: «Не замикайся у собі!

Із ближнім хоч поговори!»

Та як же бути, коли у юрбі

До тебе ставляться ці ближні, наче вороги?

Заговорити з ними кажеш ти мені?

Про що, якщо для них є світлом тьма?!

Вони серйозні речі вважають за смішні

 Безумцем сказані пусті слова.

На перший погляд, зовсім не дурні,

Та мовиш: «Бог!», − їм буде ж сатана.

Це наче янгола до демонів послати

І змусити із ними вічно жити.

Йому не вдасться дурість їх здолати,

Бо всі вони дияволу уміють лиш служити.

Нас кожен день самотність огортає,

Та як не почуватися ж самотнім,

Коли тебе за прокаженого вважає

Товариш, що ледь жевріє у положенні дрімотнім?

Вже ліпше бути одиноким,

Та світло у душі плекати,

Ніж, не самотнім будучи, у мороці глибокім

Всіляко бісів в гурті розважати.

Любов

Листи з любов’ю шлють коханій,

Присвячують поеми цілі.

Перебувають у піднесеному стані

І від дарів її стають сп’янілі.

Це добре все ж любити інших,

Та чи кохання нас не вб’є,

Блаженних перетворить в грішних

І почуття старі назавжди відбере?