Розділ 47.

Мені було дещо погано й нудило, оскільки ситуація дуже нагадувала повторюваний кошмар. Арена. Ревучий натовп. Наречені. І я поруч із ними. Відмінність від подій минулого злого сну була лише в кількості наречених — тепер їх було троє зі мною разом.

Регіну зі зрозумілих причин пов’язали й посадили до в’язниці. Тепер на власників бурштинової прикраси чекала зовсім не завидна доля, але не вони мене хвилювали.

Я дивилася лише на Отіса. Як і раніше, як і завжди. І нервово кусала губу.

— Отже, — посміхнувся правитель Фери, закликаючи натовп амфітеатру вщухнути, — добрий день, друзі! І недруги, гадаю, теж. Якщо затесалися такі, зрозуміло. Минулого разу мене негарно перебили якраз до того, як я хотів оголосити свою дружину.

— А що тут робить богиня? — крикнув хтось із натовпу.

— Вона порушила правила! Гнати її з відбору!

Святі дурні. Їм просто пощастило, що в моєму серці оселився правитель Фери — так би рознесла їхнє гніздечко до площини пустелі. Збирали б будинки по крупинках. Але не сьогодні. Хоча обличчя крикунів запам’ятала.

— Хіба Фелісія, також відома як богиня Фінна, порушила якесь правило? — брови Отіса злетіли нагору. Він обернувся до мене з удаваним подивом, мовляв, тільки послухай! Підняв голову до небес: — Ти покинув відбір, боже Айлоне, але відповідай на поклик! Чи було порушення озвучених правил від Фелісії, богині Фінни?

Я усміхнулася. Зазвичай із богами так ніхто не спілкується — ми ж не підслуховуємо справи людські весь час. Це мало б збігтися, що так вийшло і хтось спостерігав…

Утім, зараз увесь Божественний палац спостерігав. Коли вранці ми збігали на землю, я зловила погляд батька. Він дивився спантеличено й похмуро, але зупиняти мене не став. Уже не знаю, із чого такий парад небаченої щедрості — перепитувати не наважилася.

— Порушень не було! — прогримів гучний голос Айлона, щедро приправлений силою батьківського грому.

Видих зірвався з моїх губ. Театр та й годі.

Отіс перевів погляд на публіку.

— Тепер із дозволу Айлона, богині кохання Лаури і з благословення всього Божественного палацу…

Ну тут він загнув, звісно, благословляла його тільки я. Решта тільки язиками тріпали.

— … я оголошу свою дружину!

Глядачі зреагували не одразу. З мить вони розгублено мовчали, перезиралися і приймали рішення, чи варто дозволяти мені (нахаби!) залишатися у відборі. Але ніби як проти божественного слова не попреш — й ось уже шапки полетіли вгору, упереміш з оливковими гілочками та іншими підручними засобами.

Усі раділи бенкету, коли Отіс подивився на мене й хитро усміхнувся.

Його обличчя побіліло — очі були навикаті, по лобі пройшов піт. Він схопився за горло і впав на коліна.

— Ваша Величність! — першим почав бігти Мей.

Слідом за ним побігла й охорона. Я змахнула рукою, силою припечатуючи чоловіків до землі.

— Не втручайтеся, — я сказала тихо, але божественна сила рознесла мій голос по всьому амфітеатру.

Люди із жахом осіли на землю, десятки пар очей ховалися від мене, наче я могла заморозити лише помахом вій.

Отіс тим часом упав на землю — він задихався, але ніхто не був у змозі допомогти йому. Хто хотів — я зупиняла помахом руки.

— Ніхто не рятуватиме правителя Фери, — проголосила я і облизнулася.

Зазвичай я не люблю театр. Мені не потрібно купатися в чужій увазі, розкоші, любові публіки чи танцювати під чиїсь оплески. Але якщо хтось посмів перейти мені дорогу…

Я хижо посміхнулася і подивилася в бік двох притихлих наречених.

Мщу я розкішно. Сам Айлон би позаздрив масштабам моєї вистави.

— Народ Фери! — проголосила я, змусивши найцікавіших розплющити одне око в мій бік. — Знайте ж, що я не просто так опинилася на цьому відборі. Я отримала звістку, що мій герой загине від руки… — показала пальцем у бік дівчат, — своєї нареченої. І я намагалася знайти зрадницю.

Витримала паузу. Дивилася на глядачів, на переляканого Мея, який не зводив очей з Отіса. Я тягнула час. Тут теж, зрозуміло, було важливо правильно вгадати, оскільки занадто довга реакція тягнула за собою неприємні божественні наслідки, але результат був один.

Я грала на нотках душі в тієї самої зрадниці.

— Під час випробувань я мала честь поспілкуватися з деякими нареченими, — усміхнулася і все ж повернулася до дівчат. — Так мої шляхи перетнулися з Пенелопою. Зізнатися чесно, я довго думала, що це саме вона планувала забрати життя Отіса. Посудіть самі, народ Фери! — я театрально змахнула руками. — Дівчина так філігранно володіє медициною, має відповідні книжки, хоча стверджує, що абсолютно не розбирається в них.

Я усміхнулася, згадуючи нашу розмову.

— Але Пенелопа дещо сказала мені, — я знайшла дівчину очима й кивнула. — Що всі книжки належали її братові, який колись займався медициною, був талановитим і взагалі — просто зірочка якась, що з небосхилу впала.

Пенелопа посміхнулася одними очима. Я перевела погляд на Мея.