Розділ 44.

Тим часом Фінна

Я розрахувала все до філігранної точності. До дня ймовірної смерті Отіса залишалося два дні, а відбір мав завершитися сьогодні. Переграти стареньку провидицю виявилося простіше простого!

Я стану королевою Фери й заберу Отіса з лап смерті. Щоправда, дядько в підземному царстві щасливим не буде. Ну, не вперше ж.

Мене готували з особливою ретельністю. Натирати до блиску за звичним ритуалом заборонив лікар, тож обійшлися приємними процедурами: просте занурення в ароматичну воду з різними оліями під звуки арфи. Спеціально запрошені служниці обсипали мене пелюстками троянд.

На цю коротку мить я знову відчула себе богинею. І до чого приємним було це відчуття! Шкіра розслабилася, насолода досягла піка. Якби Отіс зайшов у купальні в цей момент, я б, імовірно, була на вершині блаженства.

Червона фарба миттєво прилила до обличчя. Про що це я! Адже Отіс не такий. І я не така. А чи повинні ми після шлюбу?… Разом?… Те, чим часто займається Лаура, та й Айлон ласий на такі захоплення.

Але не я. Моє життя було створено в ім’я битви та гри, а не в ім’я…

— Кюрія, ваші вуха почервоніли, — раптом зазначила служниця, — зробити воду холоднішою?

— Ні, усе гаразд, — буркнула я і майже пірнула під воду з головою.

Варто тримати думки в узді. Зрештою, я ж не стану справжньою дружиною Отісу. Так… Аби відвадити цих мстивих наречених.

Сподіваюся, Отіс потім зрозуміє мої мотиви. Повинен зрозуміти.

— Досить із мене ванних процедур, — виринула й закуталася в рушник.

Чомусь у воді в голову лізли зовсім не ті думки. Мені потрібно було зберігати щасливий лик в ім’я майбутнього правителя Фери. Сьогодні я стану його дружиною.

Мене вбрали в ніжну сукню з білим шлейфом, що вів від грудей до самої підлоги. На волосся вбрали тіару. Я з деяким жалем подивилася на своє відображення в дзеркалі.

— Ваше волосся дуже гарне, кюрія, — прошепотіла та сама, балакуча служниця, — якби було ще з більшою рудинкою, то ви б стали схожими на богиню Фінну!

І пирхнула. Я лише скривила губи в спробі посміхнутися. Стала б схожа. О наївне дитя! Я і є богиня Фінна!

Ще раз подивилася на себе в дзеркало і зрозуміла, що в одному служниця мала рацію — мені б волосся з більшою рудинкою. І відвести від мене очей Отіс точно б не зміг.

Нас знову зібрали на арені. Глядачі із цікавістю спостерігали за тим, що відбувалося. Хтось жував якусь смакоту, хтось позіхав і очікував прибуття наречених. Хтось у барвах обговорював останні випробування.

Мій брат був явно не в настрої. Можу посперечатися, йому хотілося тривалішого відбору — випробувань, пристрасті, спокуси, поцілунків та інших непристойностей, від яких заревів би й натовп, і його душа, спрагла уваги. Але коли в справу встряє божественна сестра, то й театру час згортатися.

— Народ Фери! — сповістив Айлон у сміливій спробі зіграти ентузіазм. — Сьогодні в нас не звичайний вечір. Не випробовування на вас чекає, друзі мої, але щось більш…

Нудотно-солодке, романтичне і прикрашене пелюстками троянд із білосніжною весільною сукнею.

—… інтригуюче.

Я хмикнула. Та вже, куди більше!

Усі наречені стояли у звичному кутку, звідки нас кликали в центр арени. Дівчата були одягнені в різні сукні — червоні, сині, такі ж білі, як у мене. Але, гадаю, збентеження на обличчях наречених усе ж читалося.

Я була єдиною нареченою з тіарою.

— Фелісіє, — Пенелопа виявилася єдиною дівчиною, яка ризикнула наблизитися до мене.

Мабуть, чутки про Міду й Арагонію розлетілися вкрай швидко, бо і злословити за моєю спиною теж ніхто не ризикував.

— Пенелопо, добрий день, — я вичавила із себе посмішку, нехай і не цілком щиру.

Зрештою, дівчина ніколи не бажала мені зла й нічого поганого не говорила. Просто… Приховувала щось. І я їй не вірила.

— Як ви почуваєтеся? — поцікавилася вона, легко торкнувшись плечем мого.

Перевіряла, чи не закричу від болю? Мої забої припадали на інші частини тіла, тож я навіть оком не моргнула.

— Усе добре, дякую, — ввічливо кивнула.

Що там Айлон казав? Коли нареченим виходити? Я спробувала прислухатися, але Пенелопа впевнено тягнула мене на розмову.

— Вибачте, що не відвідувала вас, — промовила вона, потупивши погляд, — чула, король не покидав ваших покоїв.

Наречені позаду почали шепотітися відверто й агресивно. Я прокашлялася, але відповісти не встигла.

— Якщо хочете, я можу поділитися ліками мого брата. Він був… генієм медицини.

Очі Пенелопи насторожено блиснули.

— Зустрічайте наречених сьогоднішнього відбору! — голосно сповістив Айлон.

— Треба спішити, — кинула я і першою полетіла на центр арени.

Проте погляд Пенелопи ніяк не зникав у мене з пам’яті.

*