Розділ 43.

Тим часом Лаура

— Ай та Фінночка, ай та молодець! — вигукнула Лаура й переможно грюкнула в долоні, викликавши обурення в Дієвса.

— Почекай радіти, донечко, — він махнув рукою, — ляси точити — не робити. Це зараз він їй пообіцяє і королеву, і трон, і двадцять п’ять верблюдів на додачу.

— Верблюдів? — здивовано пробурмотів Сіріус.

За всі свої роки життя він не бачив таких істот, хоча інші боги розповідали про великих монстрів, що плювалися далі, ніж розліталися бризки найвищого водоспаду у Фері. Загалом, позитивних емоцій верблюди не давали Сіріусу, а тому він поставився до такого гіпотетичного подарунка для Фінни з презирством. Утім, він і саму Фінну не дуже жалував.

— Ох, батьку, ти просто програвати не вмієш, — хмикнула Лаура й радісно закинула ногу на ногу.

Але в душі вона не була такою спокійною. Дієвс — Верховний Бог. Він би міг що завгодно зробити, якби йому здалося, що перемога була нечесною. Або просто відмовився б програвати й заявив, що долю Отіса вершити лише йому самому. І Лаура мала рацію.

— Зараз я покажу їм, як порушувати правила свого відбору, — заявив Дієвс і потягнувся по свій посох, щоб встати й гучно проголосити свою волю.

— А Фінна збунтувалася, а Фінна збунтувалася, — почувся тонкий дитячий голосок, коли в кімнату влетів маленький Тіфест. — Ой. Дядьку Дієвсе, ти нічого не чув!

Брови Верховного бога миттєво злетіли, коли він повільно перевів погляд на Лауру, потім на Сіріуса й зійшовся назад на наймолодшому — Тіфесті.

— Про що ти таке говориш, племіннику мій?

— Ну як же, — перекинувся в повітрі малюк, — ти ось тут сидів, але ж я перший висунув угоду! Значить ти нічого не чув. І не бачив. І взагалі, я хочу з Нікою погратися, Фінна обіцяла!

Лаура рвучко хихикнула і встала зі свого місця. М’яко, наскільки це було можливо з її бурхливим серцем, підійшла до малюка.

— Про що ти говориш, Тіфесте? — запитала вона, провівши по кучериках малюка.

Тіфест одразу ж розплився в усмішці й підібгав ручки до обличчя.

— Що мені можна погратися з Нікою.

— Не можна, — тут же відрізала Ніка, яка сиділа неподалік від трону.

— А хочеш зі мною разом посидіти? — попередила кричущі вигуки від малюка Лаура. — Ми тут дивимося, як Фінна справляється. Хочеш із нами?

— Хочу, — він округлив очі і перевів погляд на Дієвса. — Дядьку, можна? Тоді я пробачу тобі борг того, що ти нічого не чув!

Здається, у Верховного Бога почало сіпатися око, але знаку він не подав. Сів на свій трон і втомлено махнув рукою, мовляв, нехай так. Лаура видихнула. У Фінни було ще трохи часу, але він стрімко закінчувався, як і терпіння Дієвса.

«А після, сестро, тобі самій тримати бій», — стривожено подумала богиня кохання.

Вона перевела погляд на кулю, у якій бачила Фінну й Отіса в спальні. Їхню розмову. Їхню ніжність. Їхні одкровення.

— Королеву? — вимовила богиня мудрості. — Але, Ваша Величність, відбір ще не закінчено. Було б неправильно так усе обривати.

— Саме так! — несподівано вторив їй слуга Отіса.

Лаура насупилася і спробувала пригадати ім’я цього хлопця, але воно постійно вислизало з її свідомості. Дурне таке було. Схоже на «травень» чи що.

— Я його знаю, — пробурмотів малюк Тіфест, міцно обіймаючи улюблену сестру, — дуже хитра людина! Він спробував у мене виманити ніж, яким можна вразити будь-кого, варто тільки сильно захотіти.

— Він — слуга короля, йому б такий ніж став у пригоді, — резонно зауважила Лаура, але Тіфест махнув кучеряшками.

— Ні, він це робив тихо, і сказав тримати в секреті. Усі щось останнім часом тримають секрети одне від одного, а це ніколи ще добре не закінчувалося!

І впевнено підібгав губки на підтвердження своїх слів.

— Ти кажеш, що він спробував виманити, але не зміг? — втрутився в розмову зацікавлений Сіріус.

Він відчув запах крові й помсти. Напевно слуга втомився від постійних криків і команд від короля, або навіть захотів влади правителя Фери. Так, люди жадібні до влади — тому цей хлопак захотів зрадити короля. Той би ніколи не здогадався — хто б подумав на найвідданішого слугу?

— Не зміг, — знизав плечима Тіфест, — я його вже продав за дуже смачненьку ціну. Дядьку Дієвсе, я молодець?

— Звичайно, Тіфесте, — прихильно махнув бог, але самого малюка він, здається, не слухав.

Його очі не відпускали лик доньки і якогось зухвалого чоловіка, що насмілився назвати її своєю королевою. Всупереч відбору! Всупереч парі! Назвати богиню — своєю дружиною. До чого ж нахабний тип! Зухвалець!

— А кому ти продав його? — нехороші підозри закралися в душу Лаури.

— Одній із наречених у палаці у Фері. Гарній такій, — відповів Тіфест і солодко позіхнув.

Йому було невтямки, чому обличчя Лаури вмить побіліло.